Розділ 4

Матвій підійшов до вікна і відгорнув легкі фіранки. Небо починало заливатись сонячним промінням, яке наче пронизувало все довкола. Приємно було дивитися на блакитний горизонт, який ніби наповнював гармонією, вірою у власні можливості. Здавалося, тепер йому все під силу. Він перевів погляд на Мірру, яка спала на ліжку. Всміхнувся і, відпустивши фіранку, підійшов і присів скраю, милуючись красою дівчини.

Ніч утомила обох. Матвій полежав поряд, чекаючи поки дівчина засне і збирався піти щойно це станеться. Він боявся, що чим довше вони будуть разом, тим швидше чари розвіються. Поряд із Міррою він почувався спокійно, але … Знав, що це триватиме недовго. Його труїло відчуття безпорадності. Він почувався страшенно самотнім у цілому світі. Навряд чи вона зрозуміє його проблеми, навряд чи прийме таким як є. Чому вона має це робити, коли рідна мати цього не може. Чомусь вона була байдужою, а він так хотів бути їй важливим. З часом це бажання слабшало. Матвій перестав потребувати її схвалення, поради. Шукав проблеми в собі. Інколи мати так дивно дивилася на нього, що здавалося ненавидить. Наче це він винний у тому, що Микола народився зовсім інакшим: слабким і хворобливим.

Мірра застогнала уві сні й Матвій різко повернувся. Стурбовано подивився, прислухаючись до її дихання. Вона повернулася на інший бік. Він знову ліг поряд і обійняв її рукою, притиснувши до себе. Можливо, його присутність віджене усі погані сни. Опустив голову на подушку, уткнувшись носом у її чорне волосся. І все ж вона пахне медом. Це здавалось кумедним. Він пригадав, як у дитинстві разом з дідусем ходив на пасіку. Тоді йому було сім років. Саме закінчив перший клас і батьки відправили його з міста у село до діда. Нікому було наглядати за ним, бо саме народився Коля. Він згадав, як дід розповідав йому про бджіл. Одягав дивний шолом з сіткою. Як смішно дзижчали комахи біля нього, але йому не було страшно. З дідом Васею він нічого не боявся. Вони рибалили, ходили в ліс. Дідусь навчив його орієнтуватись на місцевості, відкрив секрети вдалої риболовлі. От тільки Матвій не мав часу застосовувати їх.

Дід помер наступного ж року. Матвій дуже сумував. Ніхто, крім діда, так сильно його не любив. Батько завжди був зайнятий і часто махав рукою на сутички у сім'ї. Матвій тільки згодом збагнув, чому. Мати якось зізналась, що він йому не рідний. Вітчим, хоч і називав його сином, та любові особливої не плекав. Тоді Матвій почав розуміти таку опіку над Миколою і прохолоду до нього.

Матвій не помітив як тримаючи в обіймах дівчину, заплющив очі. Так спокійно йому було поряд, що він заснув. Поринув у спогади, що відгукувались у сні. Мірра повертала його у короткочасні миті щастя минулого. І це так бадьорило і гріло душу. А життя було не таким уже й поганим, якщо є що згадати й усміхнутись.

Міррі привидівся тривожний сон, але тепло, що огорнуло її мов ковдра, вмить заспокоїло. Їй наснились батьки, які чомусь сперечались. Дивно було бачити їх такими, бо вони ніколи не скандалили. Вони для неї були прикладом ідеальних стосунків. Мати знала, коли треба поступитись, а батько завжди давав право вибору своїй дружині. Маючи гроші та можливості жити в достатку, вони ніколи не зраджували один одному. Все життя пройшли разом у горі та радості. Батько завжди підкреслював доньці важливість сім'ї. І вона добре його розуміла. Їй пощастило з батьками і вона це цінувала. Інколи її атакували думки про те, що не може все бути так добре. Але її рідні були для неї прикладом оптимізму.

— Щоб не сталося, шукай позитив, — завжди говорив батько. — Кожна подія — це урок. І що з нього винести, обираєш ти. Або шукаєш причини, або можливості все виправити.

Мірра різко розплющила очі, відчувши як тремтить від холоду. Повільно озирнулася і всміхнулася. Матвій спав поряд. Вона повернулася до нього обережно, щоб не розбудити, і теж обійняла. Він тихо сопів їй у лице, а вона роздивлялась його, вивчаючи кожен міліметр обличчя, кожну родимку.

Зрештою вирішила приготувати щось смачненьке. Підвелась і тихо вийшла з кімнати на кухню. Потягнулася руками догори, відчуваючи, як кожен м'яз солодко занив. За вікном розпочинався чудовий сонячний день. Вона почувалась бадьоро, хоча й спала недовго.

Мірра поставила воду на плиту, щоб зварити пасту, а сама взялася нарізати салат. Паралельно на телефоні зазирнула у соціальні мережі. Подруги у спільному чаті розпитували про вечір. Але вона вирішила розповісти їм все при зустрічі. Звички хвалитись у неї не було, тим більше стосунками.  Інтимне лишала для себе, щоб можна було насолодитися спокоєм і щастям наодинці.

Пізній сніданок був нарешті готовий. Мірра накрила на стіл і збиралась йти будити Матвія, коли почула мелодію дзвінка. Це був телефон Матвія. Вона вийшла у коридор, де висів піджак хлопця на вішаку. З кишені лунала пісня. Мірра підійшла і швидко дістала смартфон. Хотіла вимкнути, щоб шум не розбудив хлопця раніше.

— Хто там? — почулось на порозі спальні. Матвій потирав очі, стоячи біля дверей. Він почув знайому мелодію і прокинувся.

Мірра подивилась на дисплей і протягнула йому телефон. Знаючи його ставлення до сім'ї, зовсім не здивувалась дзвінку від матері.

— Мама.

Матвій взяв телефон і, не відводячи погляду від дисплея, зайшов назад до спальні. Нарешті вона згадала про нього. Невже хвилюється, що не ночував вдома. Матвій присів на край ліжка і відповів.

— Так, мамо, слухаю, — намагався триматись спокійно, хоча все ще ображався.

— Матвію, де тебе носить? — занепокоєно питала мати. Голос здавався стривоженим і засмученим.