Розділ 8. Підземні таємниці

Наступного ранку, коли сонце тільки почало підніматися над горизонтом, Девіл та Лермонт зібралися разом, щоб обговорити свій план дій. Вони знали, що розслідування привело їх до найнебезпечнішої частини — пошуки в підземних катакомбах, які могли стати притулком для таємничого Ордену Тіні.

Готуючись до спуску, вони зібрали все необхідне обладнання: ліхтарі, карти підземних тунелів, які вдалося дістати з міських архівів, і набори для першої допомоги. Їхній план полягав у тому, щоб дослідити катакомби та знайти будь-які сліди, які могли б вказати на діяльність Ордену.

— Ми повинні бути обережними, — сказав Девіл, перевіряючи свою спорядження. — Хто знає, що на нас чекає там унизу.

— Згоден, — відповів Лермонт, вивчаючи карту. — Але якщо ми хочемо дізнатися правду, у нас немає іншого вибору.

Катакомби починалися від старого входу, захованого за покинутим складом на околиці міста. Коли вони підійшли до входу, густий запах вогкості та цвілі заповнив повітря, а темрява, що ховалася всередині, здавалася нескінченною.

Зі світлом ліхтарів, вони почали спускатися вниз, відчуваючи, як кожен крок віддаляє їх від звичайного світу і занурює у невідомість. Стіни тунелів були покриті старовинними написами та символами, які нагадували про давні часи і забуті легенди.

— Ці знаки, — сказав Лермонт, зупиняючись, щоб роздивитися один з них. — можливо, це якісь вказівки чи попередження.

— Або залишки ритуалів, які проводили тут члени Ордену, — припустив Девіл, уважно вивчаючи написи.

Після кількох годин блукань у лабіринті тунелів, вони натрапили на невелику камеру, яка могла бути використана для зустрічей або ритуалів. У центрі камери стояв кам'яний вівтар, оточений свічками, які вже давно погасли. На вівтарі лежав старий пергамент — можливо, один з ключів до розгадки.

— Це може бути важливо, — сказав Лермонт, обережно знімаючи пергамент. — Тут згадуються якісь обряди та імена, які можуть бути пов'язані з Орденом.

— Якщо ці імена ще мають значення, ми можемо знайти тих, хто знає більше про Орден, — відповів Девіл, відчуваючи, що вони наближаються до істини.

Поки вони досліджували знахідку, з темряви почулися чиїсь кроки. Серце Девіла затріпотіло, коли він зрозумів, що вони не самі у цих катакомбах. Вони швидко сховалися за однією з колон, спостерігаючи за фігурою в плащі, яка увійшла до камери.

— Це може бути один з них, — прошепотів Лермонт, намагаючись не видавати себе.

Фігура наблизилася до вівтаря і, побачивши відсутність пергаменту, зупинилася, ніби щось відчуваючи. Девіл та Лермонт затамували подих, сподіваючись, що їх не помітять.

Нарешті, фігура знервовано оглянулася і, не знайшовши нічого підозрілого, швидко покинула приміщення. Девіл та Лермонт видихнули з полегшенням, розуміючи, що їм пощастило.

— Ми повинні якнайшвидше вибратися звідси і дістатися до поліції, — сказав Девіл, розуміючи, що знахідка може бути надзвичайно важливою.

— Так, якщо ці люди дізнаються, що ми були тут, це може стати небезпечним, — погодився Лермонт.

З пергаментом у руках, вони почали обережно відступати, намагаючись не привернути зайвої уваги. Вийшовши на поверхню, вони відчули, як на них обрушилася хвиля полегшення, але також усвідомили, що їхнє розслідування наближається до критичної точки.

Повернувшись до міста, вони вирушили до поліцейського відділу, щоб обговорити свої знахідки з Мартіном. Вони знали, що тепер у них є реальний доказ існування Ордену Тіні і тепер, вони можуть бути на порозі розкриття великої змови.