Розділ 3. Таємничі зникнення

Шумне місто Шенген вітало Девіла та Лермонта своєю бурхливою атмосферою, яка різко контрастувала з тихим і спокійним Грюзелем. Після візиту до мерії, вони вирушили до поліцейського відділу, аби отримати більше інформації про таємничі зникнення, які вже стали приводом для тривоги серед мешканців міста.

У відділі їх зустрів старший детектив Мартін — людина з багаторічним досвідом, який виглядав занепокоєним і водночас вдячним за допомогу.

— Детективе Девіле, містере Лермонте, я радий, що ви приєдналися до нашого розслідування, — сказав Мартін, потискаючи руки приїжджим детективам. — Справа дуже складна, і ми вже вичерпали всі наші можливості.

— Ми тут, щоб допомогти, — сказав Девіл, уважно розглядаючи кабінет, заповнений паперами і фотографіями зниклих людей. — Розкажіть нам, що ви вже знаєте.

Мартін запросив їх сісти і почав розповідь:

— За останні три місяці в місті безслідно зникли п’ятеро людей. У всіх випадках не було жодних слідів боротьби, жодних повідомлень про викуп чи погрози. Всі вони, здавалося, просто зникли з лиця землі. Ми перевірили всі можливі напрямки, але поки що не знайшли жодних зачіпок.

Лермонт зосереджено слухав, намагаючись зрозуміти картину в цілому.

— Є якісь спільні риси між цими людьми? — запитав він, помічаючи, що на дошці з фотографіями, розташованими на стіні, були позначки і записи.

— Це найзагадковіше, — відповів Мартін, злегка хитаючи головою. — Зниклі не мали нічого спільного. Різного віку, статі, соціального статусу. Ніщо не пов’язує їх, крім самого факту зникнення.

Девіл підвівся і підійшов до дошки, уважно вивчаючи інформацію.

— А місця зникнень? Вони відбувалися в одній частині міста чи розкидані по всьому Шенгену? — запитав він, намагаючись зібрати розрізнені факти в єдину картину.

— Більшість зникнень сталися в центрі і його околицях, — відповів Мартін, показуючи на карту міста, де були відмічені місця зникнень. — Але ми не можемо знайти жодного логічного пояснення чи зв’язку між ними.

Девіл обернувся до Лермонта, який вже встиг зробити кілька записів у своєму блокноті.

— Нам потрібно почати з опитування сімей та друзів зниклих, — сказав Девіл, відчуваючи, як у ньому починається робота інтуїції. — Хтось мусить щось знати, навіть якщо це здається незначним.

Лермонт кивнув, погоджуючись з планом.

— А також варто перевірити камери спостереження в тих районах, де відбулися зникнення, — додав він. — Можливо, ми знайдемо щось, що раніше не помітили.

Мартін дав їм доступ до всіх матеріалів справи, і вони вирушили до першої родини, яка втратила близьку людину. Це була родина молодої жінки на ім'я Анна, яка зникла приблизно місяць тому. Її мати зустріла їх з червоними від сліз очима, але вона була готова розповісти все, що знала.

— Вона була такою доброю дівчинкою, — почала мати, сидячи за кухонним столом, на якому ще залишилися сліди недавнього обіду. — Нічого не віщувало біди. Вона просто пішла на роботу і не повернулася.

— Чи могла вона мати ворогів або когось, хто міг би бажати їй зла? — обережно запитав Лермонт, не бажаючи ще більше засмучувати жінку.

— Ні, вона завжди ладнала з усіма, — відповіла мати, знову намагаючись стримати сльози. — Ми не можемо уявити, що могло з нею статися.

Девіл та Лермонт залишили будинок з важким серцем, але з новими питаннями і гіпотезами. Вони знали, що кожна розмова наближає їх до розгадки таємниці, але також відчували, що ця справа набагато складніша, ніж здавалося на перший погляд.

— Можливо, ми маємо справу з кимось, хто вміє дуже добре приховувати свої сліди, — сказав Девіл, коли вони йшли вулицею, занурені у свої думки.

— Або з групою людей, які знають, що роблять, — додав Лермонт, обмірковуючи можливість існування організованої злочинної групи.

Попереду у них було ще багато роботи, але вони були сповнені рішучості дійти до істини, навіть якщо це означало заглибитись у найтемніші куточки життя міста Шенген. Їхня дорога тільки починалася, і кожен новий крок обіцяв нові відкриття та небезпеки.