Розділ 2. Початок пригод

Світанкове небо над Грюзелем сяяло ніжними відтінками рожевого та блакитного, коли Девіл та Лермонт вирушили у свою подорож до Шенгена. Вони обидва відчували хвилювання і невідоме передчуття, яке супроводжувало їх на кожному кроці. Девіл обрав свій улюблений плащ, що вже ставав своєрідним символом його професії, а Лермонт, як завжди, був одягнений у простий але елегантний костюм. Їхній шлях пролягав через густий ліс, що обрамляв дорогу, ведучи до великого міста з його таємницями та випробуваннями.

— Ти коли-небудь замислювався, чому ми завжди стикаємося з небезпечними ситуаціями? — жартівливо запитав Лермонт, розглядаючи навколишні краєвиди.

— Можливо, це доля, — відповів Девіл, усміхаючись у відповідь. — Але я завжди вважав, що кожна пригода — це можливість дізнатися щось нове не тільки про себе, а й про світ навколо.

Пройшло кілька годин, поки вони дісталися до міста Шенген. Високі будівлі, шум автомобілів і метушня вулиць нагадали Девілу про його минуле життя в мегаполісах. Вони з Лермонтом зупинилися на мить, щоб озирнутися навколо і вдихнути повітря великого міста.

— Шенген зустрічає нас з розгорнутими обіймами, — сказав Лермонт, трішки іронічно, дивлячись на натовп людей, що поспішали у своїх справах.

— І з купою невирішених таємниць, як завжди, — додав Девіл, розгортаючи карту міста, щоб знайти дорогу до мерії.

Мерія Шенгена була величною будівлею з колонами і високими вікнами, що виходили на головну площу. Коли вони увійшли всередину, їх зустрів секретар мера, який провів їх до кабінету з великими вікнами, крізь які видно було весь Шенген.

— О, детективе Девіле! Я радий, що ви прийшли, — сказав мер, встаючи з-за свого столу і простягаючи руку для вітання. — І ви, містере Лермонте, ваша репутація йде попереду вас.

— Дякую за запрошення, пане мер, — сказав Девіл, потискаючи руку мера. — Ми тут, щоб допомогти. Яка ж це серйозна проблема, що вимагає нашої участі?

Мер сів назад у крісло, злегка нахиляючись вперед. Його обличчя було серйозним, а погляд зосередженим.

— Справа в тому, що останнім часом у нашому місті відбуваються дивні події, і ми не можемо знайти їм пояснення. Люди зникають без сліду, а поліція безсила. Я бачу, що це не просто випадковий збіг. Є підозра, що в місті діє якась таємна організація, — мер зробив паузу, ніби намагаючись знайти правильні слова. — І ми сподіваємось, що ви зможете пролити світло на цю ситуацію.

Девіл та Лермонт обмінялися поглядами. Це завдання виявилося набагато складнішим, ніж вони могли очікувати.

— Ми готові приступити до розслідування, — сказав Лермонт, зберігаючи впевненість у голосі.

— Що ж, тоді ми не будемо гаяти часу, — додав Девіл. — Ми почнемо з того, що з'ясуємо всі деталі зникнень і спробуємо знайти зв'язки між ними.

Після зустрічі з мером, Девіл та Лермонт вирішили розпочати свою роботу з візиту до поліцейського відділу, щоб ознайомитися зі справами зниклих людей. Їхнє розслідування лише починалося, але вони вже відчували, що ця справа вимагатиме від них максимум зусиль і нестандартного підходу.

— Я відчуваю, що ця пригода буде не схожа на жодну іншу, — сказав Девіл, коли вони залишили мерію.

— І ми дізнаємось більше, ніж розраховували, — додав Лермонт, дивлячись на горизонти, які відкривалися перед ними.

Зараз, коли їхній шлях розпочався у великому місті, Девіл та Лермонт були готові до всього, що могла запропонувати їм ця складна дорога. Вони знали, що попереду на них чекають виклики, і були готові прийняти їх з відкритим серцем й ясним розумом.