6

Ця ніч була просто шаленою і неповторною. Здається, що моя чарівна незнайомка зʼявилась саме для того, щоб я зміг хоч трохи розслабитись та забути про свої проблеми. На жаль, я забув її імʼя. Чи навіть не спитав. Байдуже. Проте абсолютно задоволений та в хорошому настрої їхав додому, щоб перевдягтись. Але все чудове в цьому дні зникло, коли побачив авто Діани біля свого дому. І вона сама стояла, впершись до нього і схрестивши руки.

— Де ти був? — відразу ж буркнула сестра, коли я вийшов з авто.

— Мав справи. А що таке?

— Я ж просила тебе вчора. Казала, що дещо забула в тебе. Ти обіцяв приїхати!

— А не приїхав, — я розлючено махнув рукою, — не зміг. Не мав часу. Чи мені ще потрібно підлаштовуватись під твої потреби?

— Ну звісно ж, — вона засміялась, — у тебе є лише ти і твої бажання.

— Діано, будь ласка…— я міцно стиснув зуби, щоб стримати лють, — не хочу сваритися з самого ранку.

— Вже давно не ранок…

— Досить! Тримай, — я кинув їй у руки ключі, — йди шукай те що загубила. І забирайся звідси. 
Я дістав свої сигари і швидко підпалив одну. Це мало б заспокоїти мене, але чомусь ніякого ефекту не було. Моя злість продовжувала наростати, я важко і часто дихав. Не міг і подумати, що Діана так сильно може мене роздратувати. Сестри досить довго не було, то ж я почав палити вже другу сигару і за той час все ж трохи заспокоївся. Як же я мрію, що вона зникне з мого життя.

— Я закінчила, — почулося за спиною і я відчув, що вона підійшла ближче.

— Сподіваюсь це все? Більше ти не потривожиш мене без попередження? — я взяв з її рук ключі і уважно глянув на обличчя. Вона була якоюсь надто втомленою, з темними колами під очима і самі очі були такі, ніби вона плакала.

— Якби я знала, що ти такий жорстокий, то взагалі не хотіла б знати тебе.

— Зачекай, — я вхопив її вище ліктя, — що з тобою таке?

— Ти про що? — вона наче здивувалась.

— Ти спиш взагалі? Виглядаєш так, наче вже декілька днів не заплющуєш очей.

— Багато роботи, — вона відвела погляд вбік і по цьому я точно зрозумів, що щось не так.

— Не бреши, Діано. Ти не вмієш цього робити. Ти плакала? Чому?

— Відчепися, — вона видерла свою руку, — вирішив пограти у турботливого брата? Фільм дивилась сумний. Ось і все.

— М-м-м… А у цього фільму назва часом не Остап? — я підняв одну брову, бо у неї і так все було написано на обличчі.

— Все ти знаєш…— тихо сказала Діана.

— То що таке? Кажи, раз питаю. Не випробовуй мого терпіння!

— Нічого, в тому то й проблема! Він запросив мене на зустріч, я… я думала, це буде щось важливе. Чи особливе. Але все було зовсім не так… Це…

— Що? Якщо ти плакала через це, отже було щось неприємне?

— Не було, — вона огризнулась, — він просто питав про тебе.

— Що? — мої брови полізли вгору, — що про мене?

— Я ж кажу…нічого такого. Просто…хотів з тобою зустрітись.

— Для чого йому бачитися зі мною? — в моїй голові спалахнули сотні думок, які мали б пояснити бажання Остапа мене бачити. Невже Єгор таки проговорився… Чи може щось повʼязане з Терезою? Вигадати неможливо, а Діана, як видно, не налаштована на нормальну розмову.

— Не знаю, — коротко сказала сестра, — і взагалі… мені вже час. Побачимось, — її авто різко зникло з поля мого зору. 
Але ця ситуація з Остапом неабияк заінтригувала мене. То ж першим ділом я вирішив подзвонити до Ігора, що мав стежити за цими безнадійно закоханими. І не втрачаючи нагоди, мій шпигун вирішив запросити до себе на вечерю. Я вже давно обіцяв прийти, тому відмовляти було якось негарно. Тим більше, мені чомусь справді було цікаво, як він живе. І цей вечір був не таким вже й поганим. Дружина Ігора приготувала смачну вечерю, ми мило потеревенили. Донька чоловіка теж дуже чемно себе поводила. Потім ми лише двоє вийшли на терасу, щоб поговорити про свої справи.

— Отже, — я випустив дим від сигари, — вони ще не бачились?

— Ні, — Ігор похитав головою, — навіть натяку на те, що вони начебто знайомі нема. Кожен живе окреме життя.

— Прокляття, — я стукнув кулаком об перила тераси, — невже тоді вони не поговорили. Чи він не переконав її.

— Що ти кажеш?

— Нічого, — я примружив очі і посміхнувся, — це я так. Сам з собою. 
Я знову погруз у власних думках. Невже у Терези нічого не клацнуло, коли вона побачила свого коханого. Чи Остап навіть і не намагався їй щось пояснити, а просто віддав сережку і все. Це починає мене дратувати. Мій план опиняється під загрозую, а я страшенно ненавиджу таке. Через деякий час я вже зібрався йти, але Ігор попросив ще трохи залишитись, бо має для мене сюрприз. Я неабияк здивувався і не знав, чого чекати. Проте краще б навіть не думав про це. Бо донька Ігора вирішила заграти на фортепіано. Спочатку це видалось мені милим, але коли вона почала… Інструмент, здається, був неналаштованим правильно або ж ця дівчинка зовсім нічого не вміє. Але це було жахливо. Від звуку хотілося затулити вуха чимось дуже щільним. Але мені доводилось лише криво посміхатися. Швидко подякувавши, я кулею вилетів з того будинку. Сів у авто і просто важко видихнув. Здається, що той музичний «подарунок» витяг з мене останні сили. Але їдучи додому, я вже прекрасно знав, що буду робити завтра. Коли все йде не так, як хочу я, тоді треба починати діяти.

— Захаре, радий бачити, — Семен Анатолійович з посмішкою підійшов до мене та ми потисли руки.

— Гарний день сьогодні, чи не так? — я посміхнувся, бо мені справді подобався чоловік моєї тітки.

— Майже, — він закотив очі і я зрозумів, що чоловік чимось роздратований. — Але це не важливо. До речі. Я чув, у тебе дуже гарно розвивається клуб. Я б хотів колись навідатись туди, оглянути все. Може тобі потрібна допомога? Ти ж не проти?

— Ні, звісно. Ви тільки зателефонуйте мені, але можете прийти коли завгодно. А де Тереза? Я власне приїхав до неї.

— Десь у саду, — Семен Анатолійович махнув рукою і я зрозумів, що причина його роздратованості саме моя двоюрідна сестра, — з самого ранку вирішилс псувати мені нерви. 
Я засміявся і пішов у сад. А слова чоловіка засіли у мене в голові. Отже, він цікавиться моїм життям і власне моїм бізнесом. Думаю, що можна якось з ним співпрацювати. З такими звʼязками та статками, як у нього, Семен Анатолійович може стати чудовим партнером.