Пролог

Чоловік стояв до мене спиною і я не бачив виразу його обличчя, але всім нутром відчував, що він напружений та нервовий. Що ж, мене це навіть веселить.

— Ти зайшов занадто далеко.

— І що? — я засміявся і закинув ноги на стіл, а руки склав у замок, — що далі? Ти підставиш мене? Вбʼєш? А може змусиш слухати, як грає твоя донька на фортепіано? Скажу правду, робить вона це жахливо. Мабуть так, це буде найгірше покарання.

— Досить! — гаркнув він та нарешті повернувся до мене. Або вогонь каміну був занадто близько до нього, або він так побагрянів зі злості, — через тебе у мене будуть неприємності.

— Ти сам захотів мені допомагати, — я забрав ноги зі столу і швидким кроком опинився біля чоловіка, сичучи йому прямо у вухо, — а ще ти винен мені купу грошей, забув?

— Гроші ніщо, у порівнянні з тим, що нас може чекати…

— Що? Нас посадять. Подумаєш. Цю частину свого життя я прожив ідеально для себе. То ж навіть буде трохи корисно відпочити, — я пирснув сміхом.

— Захаре, ти нестерпний! — він закотив очі.

— Що таке? — я сіпнув головою, — ти боїшся? Тоді що ти тут робиш? Тікай… Не забудь прихопити фортепіано.

— Поліція знайшла там той пістолет, бляха. З моїм відбитками! Як я доведу, що нікого не вбивав? Враховуючи, скільки вже на мені висить… Через тебе!

— Я не хочу слухати цю маячню, — я закотив очі і повернувся на своє крісло, — ми щось придумаємо. 

— Хто міг його викрасти з мого дому? 

— Не знаю, — я задумано дивився в одну точку, — але обовʼязково дізнаюсь. А тепер йди, у мене ще є справи.

Чоловік важко зміряв мене поглядом, а потім вийшов, голосно гримнувши дверима. Я роздратовано стиснув зуби і покрутився на кріслі. Шкода. Дуже шкода, що він виявився таким наївним. Але через нього проблеми мені не потрібні, тому довелося трішки його підставити. Ніякого вбивства насправді не було, людина жива. Але поліція цього не знає. А кров і пістолет з відбитками є. Тому відпочивати у вʼязниці буде він. Може за той час його донька нарешті навчиться хоч якось попадати у потрібні ноти на клавішах. Я засміявся сам до себе, а потім повільно підвівшись, вийшов з кабінету, замкнувши двері. 
Ідучи коридором, я відповів на всі важливі та не дуже повідомлення в телефоні та вийшовши до головного залу глибоко вдихнув повітря. Ось воно — запах насолоди і влади. Тут було купа людей різного достатку, що сиділи за столиками. Дехто переможно реготав, дехто був зосереджений і потягував дорогий алкоголь, а дехто мало не бився у істериці з розпачу. Та їх обʼєднювало одне. Вони програвали гроші. Програвали їх мені. І кожен розлючений кидок карт на оксамитову оббивку столу означав лише одне — я ставав багатшим. До цього я йшов купу років, може, не зовсім чесним шляхом, та все ж зміг втримати свою маленьку гральну імперію. Але це ще не все. Адже у підвальному приміщенні мого казино було ще цікавіше видовище. Там гроші пахли кровʼю. О ні-ні, це не те, про що ви могли подумати. Це просто були трохи жорстокі та незаконні бої без правил. Ну але звісно ж з певними моїми правилами. Переможений ніколи не залишався тут. Тому мої хлопці були першокласними бійцями, на яких приходило подивитись мало не все місто. І коли хтось кидав їм виклик, то міг стати щасливчиком та закріпитись у нашому клубі, або з соромом піти геть і гроші, які на нього ставили гості, звичайно ж залишались у мене. Я вважаю все це своєю дитиною, найулюбленішим, що приносить мені задоволення. І звісно ж, від сімʼї я це приховую. Особливо від сестрички Діани, яка так мріє дізнатися про мої справи, але вже декілька років не може нічого винюхати. Наївна. Щоб тягатися зі мною, їй добряче бракує розуму. Якби на її місці була двоюрідна сестра Тереза, то думаю, що довго в підпіллі бути я б не зміг, але у неї свої турботи. Звісно, вона напевно досі злиться на мене, що я трохи використав її разом з її коханим, але коли мені потрібні гроші, то всяка мораль відходить на другий план. Я ще раз оглянув все і аж тоді підійшов до бару.

— Захаре Вікторовичу, — бармен різно вирівнявся та напружився.

— Все нормально, розслабся, — я швидко сів на стілець і дав зрозуміти хлопцю, щоб той заспокоївся. Я тут просто так, а не щоб когось карати.

— Я…я просто не чекав, ви так рідко заходите сюди…

— Подвійний віскі, — я кинув на нього важкий погляд і бармен відразу ж замовчавши, почав виконувати моє замовлення. Ненавиджу дурні беззмістовні розмови, від яких ніякої користі. Усе має бути завжди чітко. Якщо теревенити зі всіма підряд і витрачати час, то ніколи не можливо буде втримати справи у міцній хватці.

— Ось, прошу, — переді мною зʼявився стакан з алкоголем.

— Занадто довго, — коротко сказав я і зробив декілька ковтків, не дивлячись на цього бідолаху, — ще один такий прокол і тебе звільнено. 
Я не допив та залишив стакан на стійці. Звісно ж я збрехав. Це була позачергова перевірка того, як працює мій персонал. У мене має бути все ідеально та злагоджено. Чим швидше бармени будуть видавати замовлення, тим швидше пʼянітимуть мої клієнти. А отже програватимуть. Я пройшов через весь зал і багато хто кивав мені головою в знак привітання, але я ігнорував усе це. В такому бізнесі не буває ні друзів, ні сімʼї, тому я намагаюсь ніколи ні з ким не зближуватися, якщо це не несе ніякої користі. 
Вийшовши надвір, я пройшов до свого авто. Швидко сівши за кермо, я завів мотор та не особливо чекаючи, виїхав. Мені потрібно було подякувати людині, яка зіграла роль жертви вбивства.

— Ну ти й негідник, — чоловік засміявся і поплескав мене по плечі.

— І як тобі в ролі небіжчика? — я закурив сигару.

— Знаєш, якби мені зараз не потрібно би було зникнути, то ніколи не погодився на таку авантюру.

— Якісь проблеми? 

— Не питай, все на купу. Ще й з дружиною останнім часом не клеїться. Але не хвилюйся, вона в курсі, що це за шоу.