Щемлива прив'язка

Ліка піднесла чашку до уст, коли почулись кроки. Дівчина прийняла невимушену позу, здаючись байдужою до того, що відбувалось навколо.

- Кого ти намагаєшся обдурити? – Пронеслось зненацька над її вухом.

- Що?! – Аж підскочила Ліка і озирнулась.

Але нікого не було. Дівчина прислухалась до тиші. Кроків теж не було чутно. Ліка потягнулась за серветкою та витерла пролитий напій. Знову почулись кроки.

Пальці дівчини стиснули чашку. Напруга в тілі зросла. Очікування –це найнестерпніший стан і водночас це такий акумулятор енергії, що гай-гай!

- То може допоможеш їй? – Голос було чутно зовсім поряд.

Ліка скосила очі в ту сторону, звідки доносився голос.

Але там теж нікого.

Дівчина заплющила очі.
«Тримай міцно чашку, так ти зможеш повернутись додому». – Чийсь голос пронісся миттєвим імпульсом в голові.

Чашка обпікала пальці. Ліка тримала її і провалювалась в прірву спогадів. Вона не відчувала біль.
Ось її дім.

Величезний будинок. Ліка в кімнаті, прибіг її малесенький песик чихуахуа. Серце Ліки наповнилось щастям до цієї істоти.

Так. Стоп. Ще раз.

Який песик?! Немає в неї ніякого песика.

«Ніт є». – Голос пронісся так само миттєво. – «Ти ж хочеш знайти коханого, то слід відірвати всі прив’язки, що тебе стримують, наче пута, і не пускають до нього. Саме тому ти тут».

- Віра? – Прошепотіла Ліка.

«Тссс, не говори нічого.»- Голос стишився. - «Слідуй за своїми думками. Просто дозволь цьому статися».

«Ок». – Ліка розслабилась.

Ось знов будинок. Ось песик. Милий та дзявківливий.

На вулиці почувся шум мотору автівки і малявка щодуху понеслась назовні через прочинені двері і обгавкала там все, що проїхало мимо.

Тепер Ліка була спостерігачем. Вона наче нависала над подвір’ям. Не стояла на землі. Це було дивно.
Дівчина побачила, як собака зупинилась, озирнулась і Ліка наче побачила думки пса: «Де вона?».

«Я тут!»- Хотіла гукнути Ліка вголос, але згадала про мовчання. – «Я тут!» - Дівчина хотіла гукнути думками, але не вдалось!

«Ти не можеш».

«Чому я не можу? Ось же я з тобою ….»

«Та ти відпусти потік подій».

Ліка дивилась на собаку. Та трішки тихіше дзявкнула і притихла. Без підтримки господаря якось було не те. І кого ж вона захищає? Теж нікого поряд.
Все, що було довкола звузилось для собаки у вузький простір, без оточення. Ось залишилось тільки місце на кілька сантиметрів більше від собаки. Та заскавчала і понеслась стрімголов у будинок.
А той віддалявся. Постійно, з кожним кроком. Пес стрибнув у двері з величезної відстані і….

Там було ПОРОЖНЬО. Господарі виїхали. Гавкіт собаки відлунням рознісся по простору.

Ліка дивилась на відчай собаки і тут її пальці обпекло.

- Ай! – Ліка враз відпустила чашку.

«Гарної кінцівки не буде, еге ж?»

Ліка мовчала.

«Для тих, хто живе життям в конексті- чужим життям».

«Це несправедливо для собаки.» -Промямлила подумки Ліка.

«Та ну! Її навіть не існує і ніколи в тебе не було!»

«Це правда».

«То чому ти щемиш за тим, що в тебе ніколи не було?»

«Хто зна.» - Подумала дівчина.

«Ти ж тільки спостерігач за чужими життями. Ти третя сторона. Навіть при всіх даних про обставини, якщо немає Закону, Правил, Домовленостей і т.д., ти завжди будеш отримувати інший варіант розвитку подій, до моменту і після моменту. Тому що історія не має початку та кінця.
Ти наче знаєш, що має статись, але це тільки твоє бачення спостерігача. Інші-це твоє відображення, твій клон і твоя істинність, яку ти ховаєш.»

«До чого це все?»

«Заміни собаку прив’язкою до будь-чого. Без тебе інші не так поводять себе, а живуть іншим життям. Чи не живуть. Ти і є, водночас тебе немає. То що тобі до щемливості? Відпусти і займись тим, що ти від себе приховуєш. Зроби вибір.»
 

«Який?» - Ліка аж почервоніла від здогадки, що пронеслась одним махом, але мозок всеодно вихопив увесь текст: «Йди своїм шляхом і він сам з’явиться. Якщо не він, то його інший прояв».

Ліці не сподобалось це. Всим чуттям вона противилась цій думці і вигукнула: «Я його кохаю! І я знайду його!»

«Ти можеш втратити себе.» - Спокійно озвавсь голос. – «Твоє нутро глибоке тобі вже показало це, еге ж?».

Ліка кипіла. Агресивне налаштування до ситуації хотіло вистрибнути і накинутись на когось, ким взагалі-то була вона сама і її думки.

«Не агресуй. Це ознака старіння».

«Ок. То який вибір я повинна зробити?»

«Я тобі не скажу. Бо це буде мій вибір. Але ти знаєш, що. Я тобі розповім ще дещо.»

«Знов про пса, якого немає і який викликає іспанський сором за його господарів, та так, що я накрутила себе хто зна від чого?»

«Та. В мене є інша історія. Про цукор та сахар. Ти ж розумієш значення цих слів?»

«Звісно».

«Тобі всеодно, яке ти з них обираєш для вимовлення?»

«Ну, в ролі спостерігача – так».

«Та ти розумниця!»

«Авжеж, бо в ролі учасниці і місця, в яке я хочу потрапити, де є свої правила та закони, я буду обирати, що сказати».

«І….?»

«І що?» - Ліка спочатку чекала відповіді. Але потім зрозуміла. – «А! То я, думаючи абияк, втрачаю як коріння цього слова так всі зв’язки з майбутнім і мушу увесь час витрачати енергію на контроль сказаного, тим самим обкрадаючи своє майбутнє, що пов’язане з цим словом, яке використовується в місці, де я хочу бути своєю та користуватись благами.»

«Ага. Життя в контексті інших. Ти можеш шукати коханого, а твій мозок житиме у твоєму житті, якщо ти берегтимеш себе. Це як співати приспів постійно, а насправді ти знаєш всю пісню. І мотив цієї пісні автоматично створює вібрації твоїх енергій. Тож обирай слова, які точно показують тебе в ситуації».

Ліка відкрила очі.
Поряд солодко спав коханий. Тільки легкий аромат ліків виказував, що відбулось щось….