Наздогнати щастя
Розділ двадцять п'ятий
Надія зацікавлено підійшла до дверей й побачила там незнайомця. Виявляється, це просто був сусід Елісон, який прийшов по сіль.
«Минулося», – подумала Надя, як от до дверей завітав ще один дідок.
– Бартоне?
– Я ж казав, що ми ще не раз зустрінемося.
Бабця всміхнулася. Вона була рада його бачити.
– Елліс, це Бартон, мій давній знайомий. Може запросимо його до нас у гості? – запитала Надя. Її донька ствердно кивнула, от тільки дідусь відмовився, – Чому ні?
– Я лише хотів передати тобі деяку річ, – Бартон простягнув Наді маленьку коробочку.
Невже це обручка? Бабця дуже сильно збентежилася. Що робити?
– Я не згодна! – раптово випалила Надя й притулила рукою рота.
– Що «не згодна»? – здивувався Бартон.
– Е, не згодна прийняти цього чудового подарунка.
Значить, в коробці була не обручка. Що ж тоді?
– Нічого особливого, просто відкрий.
Надія подивилася. Там була в’язана пташка.
– Ця річ багато років лежала за полицями бібліотеки. Колись, вона була твоєю улюбленою, і тепер я маю змогу тобі її віддати, – мовив Бартон, – А мені мабуть, вже час йти.
– Куди ти?
– Повернуся до дружини. Хочу встигнути до столу.
Надія стримала свій подив. Видно, вона собі багато чого нафантазувала. Подякувала Бартонові за дружбу, й той пішов.
#2684 в Сучасна проза
#4487 в Фентезі
#1106 в Міське фентезі
Відредаговано: 31.08.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
