Розділ вісімнадцятий

– Остання зупинка! – прокричав машиніст потягу крізь гучне гальмування коліс.

– Надю, прокидайся, – Бартон легенько потряс по плечу свою сусідку.

– Де я?

– У Лондоні.

– Я сплю?

– Подивися у вікно. Хіба це схоже на сон? Хоча, трохи схоже. Такі чудесні будівлі бувають тільки уві сні.

Старенькі посміхнулися один одному. Бабця трохи розім’ялася, а тоді випила чаю, який Бартон мав з собою у термосі.

– А шоколаду часом нема? – спросоння спитало мишеня.

– Годі тобі солодкого, – відказала бабця, – Попий чаю.

В’язанко підійшов до кружки. Він понюхав напій й вирішив, що пити того не буде.

– Що буде далі? – спитала Надія після недовгої тиші.

– Що хочеш, те й буде, – безтурботно відповів співрозмовник, – Ми не молоді, давно вже час брати від життя усе.

– Я не про те, – мовила бабця, – Ми більше не побачимося з тобою?

– Хто сказав? Зустрілися раз, то зустрінемося й вдруге! Чи ти забула, що моя бібліотека знаходиться одразу за пекарнею?

– Та знаю я, знаю. Але ти ж сам кажеш, що рідко буваєш удома, постійно подорожуєш країною.

– Правда. Мені було нічого робити у Шеффілді. Проте зараз… – дідусь засоромився немов юне хлопчисько. Він відчував чи то радість, чи то нерішучість. Те саме коїлося і з Надею. Бартон підійшов на один крок ближче до бабці й швидко поцілував її у щоку. Надія навіть одразу й не зрозуміла, що сталося. У неї неначе вирослі крила, – Бувай, Надіє. Наша зустріч станеться набагато швидше, ніж ти гадаєш.

Дідусь почепив капелюха до голови й пішов. Надія ще довго дивилася йому вслід.

***

– Що це було? – спитав В’язанко, – Це було дивно.

– Не зважай. Краще допоможи знайти найближчу автобусну зупинку.

Ну от. Що Надя наробила? Вона тепер закохана у двох! Й кого тепер обрати? Більше не можна собі дозволяти ще з кимось бачитися!

Часом здавалося, що вона всюди бачила Бартона. Так само як їй ввижався і Генрі. Обидва були щирими та милими. Хотілося знов подзвонити Варварі, аби спитати її поради. Та нехай подруга насолоджується своїм життям, Надія не вплутуватиме її у свої проблеми. До речі, з останнього дзвінку вона дізналася. Що Варя стала зустрічатися з продавцем овочів та фруктів. Як же їй пощастило. Гарна, безтурботна й енергійна. Чому Надія не така? Так, вона відчувала себе енергійною з Генрі, та безтурботною вона почувала лише с Бартоном.

Треба облишити це все.