Розділ вісімнадцятий

– Остання зупинка! – прокричав машиніст потягу крізь гучне гальмування коліс.

– Надю, прокидайся, – Бартон легенько постукав свою сусідку по плечу.

– Де я?

– У Лондоні.

– Я сплю?

– Подивися у вікно. Це схоже на сон? Хоча, трохи схоже. Такі чудесні будівлі бувають тільки уві сні.

Старенькі посміхнулися один одному. Бабця трохи розім’ялася, а тоді випила чаю, який Бартон мав з собою у термосі.

– А шоколаду часом нема? – спросоння спитало мишеня.

– Годі тобі солодкого, – відказала бабця, – Попий чаю.

В’язанко підійшов до кружки. Він понюхав напій й вирішив, що пити того не буде.

– Що буде далі? – спитала Надія після недовгої тиші.

– Що хочеш, те й буде, – безтурботно відповів співрозмовник, – Ми не молоді, давно вже час брати від життя усе.

– Я не про те, – мовила бабця, – Ми більше не побачимося з тобою?

– Хто сказав? Зустрілися раз, то зустрінемося й вдруге! Чи ти забула, що моя бібліотека знаходиться одразу за пекарнею?

– Та знаю я, знаю. Але ти ж сам кажеш, що рідко буваєш удома, постійно подорожуєш країною.

– Правда. Мені було нічого робити у Шеффілді. Проте зараз… – дідусь засоромився немов юне хлопчисько. Він відчував чи то радість, чи то нерішучість. Те саме коїлося і з Надею. Бартон підійшов на один крок ближче до бабці й швидко поцілував її у щоку. Надія навіть одразу й не зрозуміла, що сталося. У неї неначе вирослі крила, – Бувай, Надіє. Наша зустріч станеться набагато швидше, ніж ти гадаєш.

Дідусь почепив капелюха до голови й пішов. Надія ще довго дивилася йому вслід.

***

– Що це було? – спитав В’язанко, – Це було дивно.

– Не зважай. Краще допоможи знайти найближчу автобусну зупинку.

Ну от. Що Надя наробила? Вона тепер закохана у двох! Й кого тепер обрати? Більше не можна собі дозволяти ще з кимось бачитися.

Часом здавалося, що вона всюди бачила Бартона. Так само як ввижався їй Генрі. Обидва були щирими та милими. Хотілося знов подзвонити Варварі, аби спитати її поради. Та нехай подруга насолоджується своїм життям, Надія не вплутуватиме її у свої проблеми. Варя стала зустрічатися з продавцем овочів та фруктів. Як же їй пощастило. Гарна, безтурботна й енергійна. Чому Надія не така? Так, вона відчувала себе енергійною з Генрі, та безтурботною вона почувала лише с Бартоном. Треба облишити це все.