Глава 21 "Втрачена мрія"

Інна

Відчиняю двері, але у вічі Дмитру не дивлюся, бо він одразу все зрозуміє. Я пів ночі плакала і маю не найкращий вигляд.

— Привіт, — бурмочу, відступаючи, щоб він увійшов.

— Доброго ранку. Вирішив заїхати до тебе й підвезти до салону, а ти тут така спокуслива, — підходить й обіймає за плечі. Кривлюсь, але мовчу. Він торкається постраждалого місця на плечі. — Я завадив? — легенько торкається мого підборіддя й наполегливо змушує підняти очі. — Інно, що сталося? — запитує, зловивши мій зляканий погляд.

— Е-м-м, погано спала, — намагаюся викрутитися, щоб не розповідати про вчорашнє, бо знову почну плакати.

— Не бреши мені, — міцніше стискає плече і я не витримую. Намагаюся прибрати його руку, а він помічає синці на руці. Секунду мовчить, а потім обережно стягує з плеча халат й торкається пальцями синця. Відчуваю, як зволожились очі. Він тягне за пояс халата, а я кладу свою долоню на його руку, зупиняючи.

— Не потрібно, — кажу тихо, схлипуючи.

Згадка про вчорашнє активно мелькає перед очима. Досі не розумію, як мені вдалось уникнути найгіршого. Та Дмитро мене не слухає. Безцеремонно розв’язує халат, торкається синця на ключиці, проводить по животу, зачіпаючи червоний слід на боку і, нахилившись, дивиться на яскраву червоно-синю пляму на нозі.

— Це він зробив? — карбуєз люттюя кожне слово. Від його голосу тілом розноситься мороз.

— Я думала, то ти дзвониш, а за дверима виявився Артем, — вже не бачу сенсу приховувати.

— Чому не сказала мені? — питає розлючено. Кулаки стиснуті, у погляді лід, тіло напружене. Говорить так, наче зараз не стримається й щось зламає. Принаймні мене лякає такий погляд.

— Мені було соромно, — чесно зізнаюсь.

— Назви мені номер квартири, — цідить крізь зуби, а обличчя, яке мені так подобається, зараз нагадує злісну маску. Страшно… Мені дуже страшно, що може статись, якщо вони зустрінуться. Знаючи Дмитра, він це так просто не залишить.

— Не потрібно. Мені вдалося його вигнати, — намагаюся говорити спокійно, в надії заспокоїти і його.

— Вчора вдалося, завтра не вдасться. Інно, про що ти думаєш? Тобі його шкода?

— Я хвилююся за тебе, — підіймаю на нього погляд, загортаючись у халат.

— Це точно зайве, — говорить різко й розвертається, щоб вийти.

— Дімо, не йди! — вигукую. Він зупиняється на порозі. Дивиться на мене декілька секунд, наче зважуючи своє рішення, повертається й обережно притискає мене до себе. А я не витримую й знову схлипую. Обіймаю його, притулившись щокою до грудей. Вдихаю аромат парфуму, заплющуючи очі. Чую, як гучно б’ється серце чоловіка. Знаю, що він розгніваний, але дуже вдячна, що зараз він обрав мене. Після кошмарної ночі, його обійми — найкраща втіха, щоб не розклеїтись остаточно.

— Тихо, зайченя. Більше тебе ніхто не скривдить, я не дозволю. Сьогодні ж ввечері заберу до себе й навіть слухати не буду жодних заперечень, — заспокійливо погладжує мене по спині. — Тобі потрібна допомога лікарів.

— Ні. Все минеться. В мене від кожного міцного дотику з’являються синці. Це теж мине, просто займе більше часу, — витираю очі долонями. — Вип’єш зі мною кави?

— Так. З задоволенням, — випускає з обіймів й проходить за мною на кухню.

Ставлю чайник й засипаю каву у дві чашки. У мене тільки розчинна, але гадаю, зараз для Дмитра це не принципово. Тіло досі трусить від страху, що могло б статися, якби Діма поїхав до Артема. Чоловік сідає на стілець й притягує мене за руку. Садить до себе на коліна й обіймає за талію. Кладу долоні йому на плечі й нахиляюся, щоб поцілувати у щоку, але він підставляє губи й сам мене цілує. Ніжно й обережно смакує моїми вустами, проганяючи погані думки й страхи. А я відповідаю так, наче вічність його не бачила. Маю непереборне бажання належати цьому чоловіку саме зараз. Хочу відчувати його палкі поцілунки й гарячі дотики на своєму тілі.

Підводжусь й беру його за руку. Діма дивується, але слухняно йде за мною до кімнати. Зупиняюсь і дивлюся у вічі. Повільно починаю розстібати ґудзики на сорочці. В його очах з’являється полум’я. Він з цікавістю слідкує за моїми діями. Витягаю сорочку зі штанів й розстібаю останні ґудзики. Проводжу долонями по грудях й знімаю її з Дмитра. Дивлячись у вічі, розстібаю ремінь й починаю знімати з нього штани. Задоволена усмішка з’являється на його губах і вона мені страшенно подобається. Він тягне за пояс й миттю знімає з мене халат. Ніжно торкається синця на плечі, нахиляється й цілує його. Проводить долонями по спині й повільно позбавляє мене білизни.

Поряд з ним я оживаю, ковтаю його ніжність, як спраглий воду, відчуваючи щастя. Той трепет, який викликає у мене Діма, не зрівняти ні з чим іншим. Він обережно бере мене на руки й кладе на диван. Нахиляється й цілує кожен міліметр мого тіла. Дарує насолоду своїми дотиками, зводить з розуму пристрастю. Хочу бути для нього найбажанішою жінкою, єдиною власницею його серця й подарувати у відповідь своє. Солодкий ранок відганяє всі тривоги й дарує спокій. Почуття у грудях розгорається з кожною хвилиною все сильніше. Я закохана й щаслива поряд з Дмитром. Не хочу думати про погане, зараз я готова довіритися й повністю віддатися почуттям. Ось моя мрія. Я шукала це відчуття все життя. Бігла й наздогнала його, і не збираюся відпускати.

Ми приймаємо разом душ й швидко збираємось. Дмитру постійно хтось телефонує, а мені вже час бігти до салону. Одягаю світлі джинси й футболку. Синці на руках буде видно, але якось переживу цю незручність. Швидко наношу макіяж й збираю волосся у хвіст. Коли виходжу з кімнати, Діма сидить на кухні й з кимось говорить телефоном. Бачить мене, прощається зі співрозмовником й підводиться. Виходимо з квартири й через десять хвилин я вже біля салону. Бачу, що Діма спішить, але глушить двигун й обіймає мене за плечі.

— Я заберу тебе після роботи. Ми разом зберемо твої речі й перевеземо до мене. Добре?

— Дім, мені незручно. У мене надійні нові двері. Я звикну й просто буду обережнішою.