Глава 19 "Пара чи ні?"

Інна

Двері ліфта відчиняються, врятувавши мене від відповіді. Застигаю на місці. Замок, виявляється, вже замінюють. І не тільки його, а повністю двері.

— А… — розвертаюся до Дмитра, шокована побаченим.

— Так безпечніше, — кидає мені.

Вітається з чоловіками, які працюють над заміною, і проходить у квартиру. Зітхаючи, заходжу за ним. Мовчки обдивляється квартиру, повертається до мене, бо я так і стою в прихожій. У мене навіть чаю немає, щоб пригостити. Тільки сирі гриби у холодильнику, які вчора залишила Соля. Діма проходить на кухню, сідає на стілець. Наслідую його приклад, але не сідаю, а стаю, обпершись об стільницю.

— Питати, скільки ти платиш за це, не буду, бо розумію, що це центр і для тебе дорого. Лише запитаю: тобі вистачає коштів?

— А можна ми не будемо говорити про гроші? Якщо я винайняла її, значить все прорахувала, — відповідаю серйозно.

— Кажу ж, що ти одна така залишилась на всій планеті, — хмикає, але не сердиться. — Добре, — підводиться, — піду перевірю роботу і поїду.

— Дякую, — кажу щиро, бо дуже вдячна за допомогу.

— Обід я тобі замовлю, навіть не думай сперечатися, — підіймає пальцями моє підборіддя і лишає на губах швидкий поцілунок. — Зателефоную, — виходить з кухні, а через декілька хвилин чую, що відчиняються двері ліфта. 

Хух. Оце так ніч. Ще й ранок з сюрпризами. І як мені пояснити хазяйці, чому я замінила двері? Через п'ять хвилин робочі йдуть, а я прибираю сміття, що залишилось. Коли завершую, чую, що розривається телефон, і поспішаю відповісти.

— Привіт, Соль.

— Подруго, ти жива хоч? — питає з докором.

— Вибач, у мене тут такі пригоди, що фільм можна знімати, — сідаю на диван.

— Все добре? Артем тебе не знайшов? — у голосі чути хвилювання.

— Ні. А що, активно шукав?

— Не знаю, наскільки активно, але мені дзвонив декілька разів. Задовбав. Питав де ти, хотів до мене приїхати.

— Думав, що я в тебе. Звісно, у нього навіть в думках не було того, що я можу від нього піти, — починаю дратуватися, бо його самовпевненість надто завищена.

— Ти хоч скажеш, чому не відповідала?

— Я була у Діми, — не можу стримати усмішку.

— А-а-а, у Діми, — протягує подруга. — А я то думаю, де ти? — буркає на мене. — Звісно, ти була у нього. Хто ж відпустить таку красу?

— Завтра на роботі розповім, — кажу тихо, наче у порожній квартирі хтось підслухає мій важливий секрет.

— То, може, ти ще й скажеш, чому відпросилася на сьогодні? Не вистачило ночі?

— Теж розповім, — усміхаюся.

— Ого! — вигукує Соля.

— І не кажи. У мене в голові справжній безлад. Не можу прийти до тями після вчорашнього побачення.

— Я рада, подруго. Але будь обережною. Цей Артем…

— Він не знає, де я живу. Але добре, я буду дуже обережною.

— От і розумниця. Я побігла, бо у мене запис. Готуйся завтра мені все розповісти.

— Домовилися. Бувай.

Відхиляю виклик й переодягаюся у домашній костюм. Знаю, чому подруга нервує. Коли Артем в гніві, він себе не стримує. Уявляю, що він вчора їй наговорив. Але й телефонувати йому не хочу, щоб не псувати свій гарний настрій. Нехай сьогодні буде приємний вихідний день. Я буду літати на великих рожевих крилах, згадуючи безмежну пристрасть вчорашньої ночі та сьогоднішнього ранку. Від самої згадки бешкетні мурахи починають свій шалений крос. Розумію, що у Дмитра повно справ, але так хочеться його побачити ввечері, або хоча б почути. Він пішов, а мені стало ніяково, бо поряд з ним я відчуваю себе захищеною. Ще й цей Артем. Завтра зателефоную і домовлюся зустрітися десь на нейтральній території, де багато народу, щоб не зміг показати, наскільки сильно він «скучив».

Якщо вже я сьогодні вдома, то потрібно провести цей день з користю та навести лад у своєму новому помешканні. Спочатку телефоную хазяйці квартири і повідомляю про заміну дверей. Не скажу, що вона в захваті, але коли чує, що грошей я не вимагатиму, настрій значно покращується. Потім пишу список, що необхідно придбати з продуктів, щоб приготувати їжу на декілька днів. Краще це зробити сьогодні, бо попереду два, а може, й три насичених робою дні.

Збираюсь і прямую на шопінг. До центрального ринку рукою подати, не потрібно їхати маршруткою, чи трамваєм. Прогулююся неквапом, купую свіжі овочі, трохи ранньої малини і заходжу за продуктами до супермаркету. Зазираю до посудного відділу, щоб купити собі невелику каструлю. Набираю повних два пакети продуктів і ледь доношу їх додому. Потім все розкладаю та готую рагу. Паралельно жую малину, згадуючи про нашу вечерю з Дмитром.

Несподівано дзвонять у двері. Поспішаю відчинити і дивуюсь, коли бачу хлопця з пакунком у руках. А потім згадую про слова Дмитра, і все стає на місце. Він замовив мені обід. Тепло розливається тілом, а усмішка з’являється на обличчі. Дякую молодику та повертаюся до квартири. Який він все-таки уважний! Така турбота розтопить навіть крижане серце. Дістаю пакування з їжею і дивлюсь, що ж обрав для мене цей дивовижний чоловік: легкий салат, качина ніжка «Конфі» та полуничний чизкейк. Він не тільки турботливий, а ще й дуже уважний, бо запам’ятав мої вподобання у їжі. Хочеться зателефонувати, але стримуюся, щоб не заважати. Та мовчати теж не можу, тому пишу повідомлення, де дякую за обід і увагу. Відповіді не отримую, але не засмучуюся, бо Дмитро говорив, що має невідкладні справи. Обідаю смачними стравами і паралельно закінчую готувати рагу, яке вже точно буде на завтра.

День пролітає швидко, особливо якщо враховувати, що почався він у мене майже в обід. Дмитра не чути навіть ввечері, і я вже починаю себе накручувати, що він просто не бажає зі мною спілкуватися. Що однієї нічної пригоди йому достатньо, і намірів будувати зі мною стосунки він не має. Спати лягаю засмучена. Довго кручусь в ліжку, а зранку ледь змушую себе розліпити очі, щоб зібратися на роботу. У салоні з’являюся злою і роздратованою. Соля, помітивши мій стан, одразу проводить детальний допит, а потім ще й сварить за те, що роблю передчасні висновки. Лариси Вікторівни на роботі немає цілий день, і це рятує мене від її питань. Впевнена, що вона обов’язково запитає про зв’язок з Дмитром, а я не знаю, що відповісти, бо сама нічого не розумію. Та клієнтки не дають впасти у відчай. Активно заводять розмови на різні теми. Перепочити часу немає, навіть чай п’ю швидко і одразу повертаюся до роботи.