Пелюстки любові.

Два місяці по тому. 

     Лейла сиділа за письмовим столом, дивлячись на порожній аркуш паперу перед собою. Вона глибоко вдихнула і почала писати, знаючи, що ці слова стануть частиною її серця, і це останнє що вона скаже, перед тим як почати усе спочатку, цими думками вона хотіла б поділитися зі своїми близькими, яких більше немає поряд. Та сказати просто дякую за те, що вони були!

        Дорогі мої  бабусю, дідусю і тітко Тетяно,

    Я знаю, що вам нелегко було залишити нас, але я хочу, щоб ви знали, що я намагаюся бути сильною. Ще не скоро я змирюся з тим, що вас усіх немає поруч, але я обіцяю стати сильною дівчиною, як ви завжди мене вчили. Я склала іспити на відмінно, і, схоже, у мене непогано виходить. Я вступаю до університету, як ти і хотіла, тітко Тетяно. На психолога, дякую,  я завдячую саме тобі цим. Мені дуже вас не вистачає, і я сумую за вами всіма. Мама -  Дарина, тримається добре. Вона майже не плаче, принаймні робить вигляд заради мене, що усе добре.  Вона невдовзі одружиться з Володимиром Володимировичем. Він дбає про нас обох і підтримує у всьому. Я знаю, що ти була б щаслива бачити, як ми всі разом знаходимо нову сімейну гармонію. Як усі разом бачимо їх та зичимо безмежного кохання. Ася, моя найкраща подруга, теж вступила до університету. Її мама дуже сумує за тобою, Тетяно. Вона досі не може змиритися з цією втратою. Ми всі відчуваємо порожнечу без тебе.

    Щодо мене, я вибрала собі сукню на випускний бал. Вона оксамитово-блакитна, як колись блакитне небо, або хвилі, які омивають душу Тетяни, де вона тепер спочиває. Ця сукня нагадує мені про ті моменти, коли ми всі разом були щасливі. Я пробачила батька, хоча десь у душі й не хотіла цього робити. Він поїхав кудись за кордон, змінивши прізвище та ім'я. Тепер у мене є тільки мама, а татом я, напевно, буду називати невдовзі Володимира. Тетяно, я хочу ще раз подякувати тобі за виховання, за всі хороші й погані моменти. Я ніколи не забуду наше спільне Різдво, як ми разом всі пекли печиво, і ту історію, яку ти розповідала, як ще будучи маленькою, ти була таким собі Робін Гудом. Ці спогади завжди будуть зі мною. Тепер я сама їжджу до того дитячого будинку, аби допомогти діткам, які так цього потребують. Їх дитячі очі завжди лагідні та добрі так потребкють світла в цьому житті, любові та підтримки. Я відчуваю, що таким чином продовжую твою місію, твоє добро, яке ти несла у цей світ. 

      Нехай вам всім буде там легко та добре. Ми всі тут, хто пам'ятає і знає вас, будемо пам'ятати і любити вас одвічно та завжди. Ваші пелюстки любові залишилися в наших серцях, і ми будемо нести цю любов далі, у наші майбутні покоління. З любов'ю ваша маленька Лейлі!

   Лейла відклала ручку і прочитала листа ще раз, відчуваючи, як кожне слово проймає її серце. Вона знала, що це не просто слова на папері, а частинка її душі, яку вона зберігатиме вічно. Вона склала листа і поклала його в конверт, відчуваючи, що виконала важливу місію. Дівчина стояла на балконі, вдихаючи свіже повітря. Захід сонця забарвлював небо в теплі золотисто-рожеві тони, нагадуючи їй про ті моменти, які вона провела з бабусею, дідусем і тіткою Тетяною. Вона відчувала, що цей лист допоміг їй виразити всі ті почуття, які вона носила в собі весь цей час. Вона дістала блюдечко та поклала гарненько складений папірець на дно, запалила сірник та підвела до паперу. Нехай все найкраще чекає попереду. Вона не знала, чи дійде її лист до рідних, але в серці одразу стало легко та тепло. Він донорів та попел розвіяло по вітру. Теперь все буде добре, подумки промовляю про себе.

     Вона закрила очі, насолоджуючись моментом спокою, коли почула, як її матуся, Дарина, підійшла до неї.

— Лейло, все гаразд? — запитала Дарина, кладучи теплі  руку на плече доньки.

— Так, мамо, все тепер чудово,  — відповіла Лейла, відкриваючи очі і посміхаючись. — Я написала листа бабусі, дідусю і тітці Тетяні. Це допомогло мені трохи впоратися з болем.

   Дарина усміхнулася, її очі були сповнені розуміння і підтримки.

— Ти зробила правильно, доню. Вони завжди будуть з нами, у наших серцях і спогадах. Назавжди. 

     Лейла кивнула, вдихаючи прохолодне вечірнє повітря. Вона знала, що попереду на неї чекає новий розділ життя, сповнений випробувань, але й можливостей.

— Знаєш, мамо, я дуже хвилююся перед початком навчання в університеті, — зізналася Лейла, обертаючись до Дарини. — Але я відчуваю, що зможу впоратися з усім, що мене чекає.

— Ти сильна дівчина, Лейло, — сказала Дарина, обіймаючи доньку. — Я вірю в тебе і знаю, що ти досягнеш великих висот. Ми завжди будемо поруч, підтримуючи тебе.

    Лейла обійняла матір, відчуваючи тепло і любов, які об’єднували їх. Вона знала, що ця підтримка допоможе їй у будь-якій ситуації. Наступного дня вони всі разом вирушили до університету, де Лейлу чекало нове життя. Ася, Артур і Стас вже чекали на неї біля входу, готові підтримати її на цьому новому шляху.

— Привіт, Лейло! — вигукнула Ася, обіймаючи подругу. — Як ти почуваєшся? — Трохи нервую, але готова до всього, — відповіла Лейла, усміхаючись.

— Ми всі трохи нервуємо, але це нормально, — сказав Артур, підтримуючи її. — Ми разом впораємося з усіма викликами, моя люба принцесо Лейло.

— Точно, — погодився Стас, підморгнувши. — Головне — не здаватися і йти до своєї мети. Адже ми — як ті супергерої, що завжди перемагають зло!Ася посміхнулася, дивлячись на друзів. 

— Так, і кожен із нас має свої суперсили. Лейло, ти — наш мудрий стратег. Артур — наш невтомний лицар. А Стас — наш геній, який завжди знайде вихід із будь-якої ситуації.