Назавжди зайва! Чи ні?!

    У новорічну ніч, коли весь світ засинав у передчутті нового початку, у домі Лейли все ще горіло світло. Кімната була наповнена теплом і затишком, відблиски вогнів від ялинки відображалися на стінах, створюючи чарівну атмосферу тепла та затишку. На годиннику вже майже друга година ночі. Лейла та Артур, втомлені від довгих розмов, пішли спати. Але цим трьом було не до нічного сну Тетяна, Дарина та Володимир Володимирович сиділи за столом, ще не прибраним від святкових страв. Їм було про що поговорити.

     Святковий стіл, уквітчаний різнокольоровими гірляндами та розмаїттям страв, наче живий символ святкового духу, ще не втрачав свого блиску. Але у серці цих трьох залишалися незагоєні рани, які не давали спокою навіть у такі чарівні моменти. Їхні душі, мов старі дерева, вкриті шрамами від численних буревіїв, все ще стояли стійко, не дозволяючи вітрам життя зламати їх до кінця.

   Володимир Володимирович, чоловік кремезної статури з виразними рисами обличчя, виглядав молодше за свої 50 років. Його спортивне тіло та підтягнутий вигляд свідчили про багаторічну дисципліну та любов до активного способу життя. Він був не тільки інтелектуалом, а й людиною, здатною підтримати в будь-якій ситуації. Дарина та Тетяна, дві сестри, які пережили багато складних моментів разом і нарізно, сиділи поруч. Дарина, з її світлим довгим волоссям та великими блакитними очима, виглядала тендітною, але її внутрішня сила виблискувала крізь цю зовнішню м'якість. Знесилена життєвими  випробуваннями, які не вщухали до якось моменти від її сестри Тетяни далися у знаки. Її вже не таке молоде обличчя не могло цього таїти. Лише блакитне світло її лагідних очей все ще випромінювало доброту в її скривдженій душі.  Тетяна, двійняшка – сестра Дарини з темним волоссям та сірими очима, здавалася протилежністю своєї сестри - її вигляд відображав зухвалість та рішучість, на мить без сумніву можна було б так і сказати. Але ця жіночка схоже зовсім нещодавно зрозуміла, наскільки вела своє життя нікчемне та жахливе. Та найгіршим було, те що вона самій собі цього ніколи не пробачить. Тетяна косилася своїми великими очима то на Володимира, то на свою сестру. Вона, та якій колись усе здавалося таким нещадним та безликим, сьогодні розкрило очі на багато речей, які через своє черстве серце жінка змогла зрозуміти лише зараз. Вона наче той птах феніксом якого величають, з усіх можливих сил хотіла все виправити, вона бажала все забути, вона мріяла народитися такою ж доброю дівчинкою, якою колись була її сестра Дарина. І схоже, вона зовсім не змінилася. Така ж світла, турботлива та чуйна як колись.  

     Дарина подивилася на свою сестру, її блакитні очі наповнилися сльозами. Вона знала, що цей момент був важливим, і хотіла використати його, щоб нарешті поговорити відкрито із своєю сестрою, як згодом вияснилося молодшою на 1 хвилину. Одна хвилина різнила між собою цих двох леді.

 – Тетяно, – почала вона, її голос тремтів від емоцій.  Я завжди мріяла, щоб у нас із тобою були добрі стосунки. Я скажу більше я мріяла про тебе з самого малечку. Ніколи не розуміла моїх батьків, адже коли я казала, що хотіла б щоб у мене була сестричка або братик, тато одразу ж ставав похмурим, а мама понила плакати, але найстрашніше, те, що я зовсім про твоє існування нічого не знала. Я навіть не знала, що мама народила нас вдвох.  З самого початку твоєї появи у нашому будинку  я бачила в тобі не тільки сестру, але й найкращу подругу, яка завжди буде поруч, незалежно від обставин. Я намагалася знайти із тобою спільну мову. Хоча прийняти було дуже важко особисто мені тебе. За що, я маю вибачитися прямо зараз перед тобою, за ті образливі слова, а в особливості, за те, що так із тобою поводилася,   – Дарина почала перебирати пальцями, потім подивилася прямо у вічі своїй сестрі, на очах у котрої бриніли сльози, вона важко видихнула та надпила напій який стояв біля неї та продовжила, –  Але... ми загубили цей зв'язок. Чому так сталося? Ми ж були дітьми. Але знаєш, я справді тебе пробачила. І єдина причина, чому саме, це моя донька Лейла. Дякую тобі за неї. Не дивлячись на те, що я її не викохувала, не виховувала ти спокутувала свої помилки перед усією нашою родиною, ти виховала її як рідну дитину, як свою. – Дарина уважно подивилася на Володимира. У його очах читалася підтримка та теплота.  

       Тетяна, з важким серцем і не менш важкими спогадами, опустила очі. Вона намагалася зібрати свої думки, щоб пояснити, що відчувала весь цей час. Її очі враз стали  вологими, але не дивлячись на те, що тільки що сказала її сестра, Тетяна спробувала триматися на висоті та гордо. Це було не дивно, адже  вона не могла інакше, це був спосіб володіння із цим жорстоким світом. Вона просто не могла інакше, свого часу її саме так навчили виживати у цьому житті.

–  Дарина, - почала вона, її голос був тихим, але впевненим. - Я знаю, що багато зробила не так. Можливо, я ніколи не була тією сестрою, якою ти мене бачила. Мені завжди здавалося, що ти була кращою за мене у всьому, і ця ревність змушувала мене діяти так, як я діяла. Я відчувала, що втрачаю свою значущість поруч із тобою. Я завжди хотіла любові та ласки, тієї яку я ніколи не відчувала у тому ж дитячому будинку. – Вона знітилася, а потім додала, –Як бачиш, навіть зараз життя показує хто кращий із нас, кому дійсно пощастило. Я дуже гидка та потворна людина.      Я…, сестро, …любка моя,  – Вона почала плакати, Дарина підійшла до неї та обійняла заспокоюючи свою маленьку сестричку. Дарина здивовано подивилася на сестру, не очікуючи почути такі слова. Її серце стискалося від болю та співчуття.

- Тетяно, ти ніколи не була менш значущою для мене, - відповіла вона, притискаючи руку сестри до своєї. - Ти завжди була важливою частиною мого життя. Я не хотіла, щоб ти відчувала себе так. Мені боляче знати, що ти переживала ці почуття наодинці.