Новорічне прощення.

   Лейла стояла на кухні, огорнута м'яким світлом раннього ранку, яке ледь пробивалося крізь напівпрозорі завіски. Вона тримала у руках маленьку Іззу, тендітну собачку, що тремтіла від невимовної радості. Її відволікла кава, тепла та втішна, вона зігрівала думки, які блукали далеко за межами цього спокійного ранку. Лейлина посмішка була як відблиск спогадів, що мерехтіли в її свідомості, наче віддалені зірки у нічному небі. Волосся, зібране у неакуратний пучок, додавало їй вигляду розслабленої елегантності, а бежевий халат ледь колихався на ній з кожним її рухом.

     Раптом Ізза почала вириватися з Лейлиних обіймів, лаючи радісним, хвилюючим тоном на когось, хто стояв за Лейлиними плечима. Лейла, спантеличена і злегка занепокоєна, намагалася заспокоїти собачку, гладячи її по м'якій шерсті, але марно. Ізза вистрибнула на підлогу та помчала кудись з виразною ціллю. Лейла обернулася, слідуючи за нею, і її очі розширилися від здивування.

     Перед нею стояла жінка з букетом ромашок у руках, її лагідна посмішка була сповнена тепла і знайомства. Ізза, виляючи хвостиком, облизувала її ноги, виявляючи ознаки нестримної радості. Чи могла це бути та сама жінка, про яку так багато розповідала власниця притулку?

      Лейла, з ледь помітними сльозами на очах, крок за кроком, наче в мрії, наблизилася до жінки. Кожен крок відлунював гучно у її серці.

— Мамо, я так сумувала! — вирвалося у неї, коли вона обійняла жінку.

      Попереду Лейли стояла Дарина, жінка, яка колись покинула її, але яка завжди жила у її серці. Лейла підняла Іззу на руки, обійняла її разом із своєю матір'ю. Дарина погладила доньку по голові, витираючи сльози з власних очей та донечки. Її блакитні очі були такими світлими та сумними. Дівчина не зводила свого погляду із материних очей. І раптом звук дзвінка мобільного телефону різко вирвав Лейлу з цієї магічної миті. Вона відкрила очі, лежачи у своєму ліжку, дихання було порушеним та схоже очі були вологими. Все було лише сном. Вона все ще була у своїй кімнаті, з Іззою, яка зручно спала на кінці ліжка. За вікном вулиця була тихою, а промені сонця відбивалося на снігу, що покривав вулицю. Лейла відчувала сум змішаний з полегшенням. Її мама все ще була загадкою, але мрія про їхню зустріч дала їй нову надію. Вона подивилася на годинник. Вже майже була друга година дня. Тому дівчина узявши свій телефон відповіла своєму хлопцеві Артуру.

— Лейло, нам потрібно зустрітися. У мене є новини, — мовив хлопець дуже швидко. — До речі, доброго ранку, то як ми можемо зу...

   Лейлине серце забилося швидше. Вона все ще була під враженням від свого сну, і слова Артура звучали як ехо її недавніх мрій.

— Звісно, Артуре. Де ти хочеш зустрітися?

— За годину біля старої кав'ярні, де ми вперше зустрілися. Це дійсно важливо, Лейло.

— Я буду там. Чекаю не дочекаюся дізнатися, що трапилося.

        Лейла поспішно готувалася до зустрічі. На вулиці було холодно, але передчуття зустрічі з Артуром наповнювало її теплом. Вона швидко вдяглася, не забувши про шарф та рукавички, і вийшла з квартири.

    Кав'ярня, де вони мали зустрітися, була наповнена звичними зимовими декораціями та м'яким світлом, що пробивалося крізь вікна, затемнені снігом. Лейла знайшла собі місце біля вікна і замовила каву. Вона нервово перебирала пальцями по столу, з нетерпінням чекаючи на Артура.

       Не минуло й десяти хвилин, як він з'явився. Артур виглядав хвилюваним, але в його очах читалася рішучість. Він швидко підійшов до столика та сів навпроти Лейли.

— Лейло, я розшукав деякі важливі деталі, які можуть змінити все. І вони стосуються твоєї біологічної матері. 

Лейла затамувала подих, зосередившись на кожному слові, яке виходило з його вуст. Артур продовжив уважно вивчаючи дівчину. Узявщи за руку мовив:

— Я знайшов лікаря, який доглядав твою маму після інциденту. І не тільки це, але і місце, де вона може перебувати зараз. 

— Ти серйозно? — з недовірою спитала Лейла, її очі блищали від радісного передчуття.Очі, які ще секунду тому світилися смутком зараз випромінюдвали цікавість та хвилювання. 

— Так, Лейло, — Артур узяв її за руку, намагаючись передати їй свою впевненість і підтримку. — Я розмовляв з лікарем. Він розповів мені, що після того, як твоя мама покинула вас, вона знайшла прихисток у маленькому містечку неподалік. Там вона працювала волонтером у притулку для тварин і зараз там продовжує жити.

— В притулку для тварин? — Лейла повторила ці слова, відчуваючи, як її серце стискається від надії та болю. Вона завжди уявляла собі маму в зовсім інших обставинах. - Чому? - її очі трішки стали вологими, але вона швидко узяла себе до рук. - Арчі, поясни мені, чому вона ....

— Так, ти повинна сама із нею зустрітися, я думаю, що вона обовязково усе тобі пояснить,  — підтвердив Артур, ніжно стискаючи її руку. Він устав навпроти дівчини та обійняв її, — І ще дещо... Вона також волонтерить у місцевій лікарні. Таким чином заробляє собі хоча б на їжу. Лікар сказав, що вона дуже добра та чуйна людина. 

        Лейла відчула, як її очі заповнюються сльозами. Вона дуже сподівалася, що Дарина, її прийдешня мама живе кращим життям, але уявити собі навіть не могла, що все настільки погано. 

— Артуре, — сказала вона, її голос тремтів, — я не знаю, як тобі дякувати. Це так багато значить для мене. Скажи, Арчі, як ти її знайшов? Хто тобі допоміг ву цьому? - хлопець притулив свій вказівний палец до ніжних рожевих уст Лейли та мовив: