Минуле не повернути...

     Лейла продовжувала свій шлях по засніженим вулицям, обіймаючи в руках горнятко з ароматною кавою, яке нагадувало їй про тепло, що так відсутнє зараз у її душі. Запах пахучої кави сплетався із морозним свіжим повітрям. Сніжинки безперестану вальсували навколо, немов намагаючись загіпнотизувати її, відволікти від болючих думок, але їх холодний дотик лише загострював відчуття самотності.

       Замислена, вона вдивлялася в біле покривало, що розстилалося перед нею, кожна сніжинка на ньому була, немов частинка історії, яку вона щойно дізналася. Лейла намагалася зрозуміти, як стільки ненависті могло зародитися між сестрами, і чому вона, невинна, мала стати жертвою цієї сімейної трагедії. Почуття дівчини були настільки змішаними, як і цей зимній вечір із подіями, які набирали все більших обертів пекучого зізнання в тому, що це життя важке, як і доля цих сніжинок. 

        Раптовий дзвінок телефону вирвав її з роздумів. На дисплеї світилося ім'я "Асюта". Лейла зітхнула, не бажаючи розмовляти, але зрештою вирішила відповісти.

- Привіт, Лейло, як ти? – лунала турботлива та водночас жвава голос Асюти.

- Привіт, Асюто, – відповіла Лейла, намагаючись приховати свою тривогу. – Я... трохи втомилася від усього.

- Ти звучиш так, ніби на тобі весь світ завалився. Що сталося? – Асюта була уважною та ніжною у своїх запитаннях.

- Просто важкий день, Асюто. Давай краще про тебе. Як справи? – Лейла намагалася перевести розмову на інший шлях, не бажаючи занурюватися занадто глибоко в свої проблеми.

- Ох, знаєш, Лейло, у мене теж не все гладко, - почала Асюта, але в її голосі відчувалася певна енергійність. - Я вирішила почати новий проєкт, і це... ну, це наче катапультувало мене з моєї зони комфорту.

- Новий проєкт? Це звучить захопливо, - Лейла намагалася змінити тон на більш позитивний, знайти в розмові щось, що відвернуло б її від власних думок.

- Так, я займаюся волонтерством в одному з місцевих притулків для тварин. І знаєш що? Це неймовірно надихає! - Асюта була справді захоплена.

- Це чудово, Асю. Ти завжди знаходиш спосіб робити добрі справи, - в голосі Лейли прозвучала щира зацікавленість.

- А як щодо тебе, Лейло? Можливо, тобі теж варто спробувати щось нове? Це може стати відволіканням від... ну, того всього, що турбує тебе.

     Лейла на мить задумалася. Її життя перевернулося, а пропозиція Асюти звучала майже як виклик — змінити фокус своїх думок, спробувати відшукати нові горизонти.

- Може й справді, Асю. Можливо, я знайду щось, що допоможе мені... змістити акценти, - повільно вимовила Лейла.

- Ось бачиш! І пам'ятай, Лейло, незалежно від того, які труднощі ти зараз переживаєш, завжди є шлях вперед. Іноді він починається з маленького кроку в невідоме, - Асюта завершила розмову на позитивній ноті, надавши Лейлі ще трохи оптимізму.

- Дякую тобі, Асю. Справді, дякую, - Лейла відчувала, як її серце наповнюється теплом. 

- Знаєш, Лейло, я думала, що могли б вихідними сходити до притулку тварин. Це допомогло б тобі трохи відволіктися, - запропонувала Анастрасія з ноткою надії в голосі.

- Звучить чудово, Асю, - Лейла посміхнулася, відчуваючи легке хвилювання на думку про візит до притулку. Вона раптом згадала про свою шиншилу. - Знаєш, я так скучила за своїм Пиріжком. Це забавно, але я ще пам'ятаю, хто його мені подарував.

- Ти маєш на увазі Стаса? - обережно запитала Анастрасія, відчуваючи зміну в голосі подруги.

- Так, саме його. Як він? Ви якось спілкуєтеся? - Лейла намагалася звучати невимушено, але її цікавість була занадто виразною.

- Ну, ми майже не спілкуємося в школі... Іноді вдома. Але я вже пробачила його за все минуле. Не хочу тримати зла, - Анастрасія зітхнула, а потім раптом змінила тон. - Але говоримо про щось приємніше! Як Пиріжок? Він у тебе зараз?

- Я... насправді не знаю, - Лейла вагалася, перш ніж продовжити. - Я не вдома, Асю. У санаторії тут. Тому... тому я дійсно не знаю, як там Пиріжок.

- О, розумію, - Анастрасія почувала, що щось не так, але не хотіла надто наполягати. - Ну, коли повернешся, обов'язково зайди до нього. Я впевнена, він скучив за тобою не менше, ніж ти за ним.

- Так, звісно. - Лейла зітхнула, потім глянула на годинник і трохи поспішила подругу. - Асю, мені дійсно треба бігти. Тато приїхав. Чудово було почути тебе.

- Звісно, не хочу затримувати. Бережи себе, Лейло, - Анастрасія з усмішкою попрощалася, не відчуваючи повної впевненості в словах подруги, але поважаючи її простір.

        Лейла поклала телефон і глибоко зітхнула. Вона стояла на засніженій вулиці, почуваючи себе раптово дуже самотньою. Розмова з Анастрасією принесла їй трохи втіхи, але й нагадала про складність її власних відносин і невирішені питання.

      Підійшовши до маєтку, де могутньо вирізнялася машина батьків — сяючий, ультрамодний Mercedes-Benz S-Class, який мерехтів у вечірніх променях заходу, Лейла відчула суміш роздратування та апатії. Її батько, обвітрений осіннім холодом, перебирався з ноги на ногу, в той час як його пальці жваво бігали по екрану смартфона, сподіваючись на її відгук.

             В момент, коли їхні погляди зустрілися, на обличчі батька розквітла змішана емоція — відлуння полегшення, яке швидко згасло під вагою невимовної вини. Він обійняв її із відчайдушною ніжністю, але його обійми відчувалися, як обійми привида — позбавлені тепла, сповнені порожнечі.