Кінець в початок.

       Дарина лежала на ліжку, відчуваючи, як кожен м'яз її тіла болить від учорашніх подій. Вона намагалася зібрати свої думки, але спогади приходили лише у вигляді розрізнених, болісних уламків. Те, що сталося з нею минулої ночі, було немов кошмар, з якого вона не могла прокинутися.

     Її горло було сухим, але страх вийти з кімнати і зіткнутися з реальністю утримував її в ліжку. Вона відчувала, як ненависть і сором борються в її серці зі страхом і безпорадністю. Її натуральна рішучість і оптимізм, які допомагали їй у школі та житті, здавалися подалі. 

         Дарина відчувала себе зруйнованою, спорожнілою.У її голові крутилися думки про майбутнє. Як вона зможе дивитися в очі своїм батькам, друзям, коханому? Її репутація, самоповага, вся її ідентичність — все здавалося знищеним однією жорстокою ніччю. Вона відчувала, що втратила контроль над своїм життям, і це відчуття безсилля тільки поглиблювало її розпач.

     Дівчина намагалася підвестися, але її тіло протестувало проти кожного руху. Опираючись на тумбочку, вона з великими труднощами встала. Біль охоплював її, здавалося, що він паралізував кожну частинку її буття. Важко пройшовши до дверей своєї кімнати, вона спробувала їх відчинити, але безрезультатно — вони були зачинені ззовні. Дарина почала стукати в двері, але відгуку не було. Знесилена, вона повернулася до ліжка. Її горло палало від спраги. Усі спогади про вчорашній вечір накотились на неї з новою силою. Вона згадала, як її сестра давала їй невідому речовину, і це викликало в ній відчуття огиди та зради.

           Пам'ять про знущання, в якому брали участь її сестра і навіть деякі однокласники, відновила в Дарині почуття сорому, страху, а найбільше — гніву. Вона розуміла, що втратила довіру та повагу в очах тих, кого вважала близькими. Ця думка лише посилювала її відчай. Дарина зрозуміла, що її ізолювали, щоб приховати правду про те, що сталося, та залишити її один на один зі своїми стражданнями.

            Лежачи на ліжку, Дарина відчула, як з її очей потекли сльози, які пекли свіжі рани на її обличчі та тілі. Але найбільше біль приносила душевна рана — розуміння того, що вона стала жертвою підступного плану власної сестри. Цей біль перетворив юну, повну надій дівчину на ображену, сплямовану горем особу. Вона почала розуміти, що її життя змінилося назавжди.

          Роздумуючи про те, що робити далі, Дарина відчувала безпорадність. Як вона може пояснити батькам, що сталося, коли вона сама ледь може прийняти цю реальність? Біль у животі нагадував про фізичні наслідки знущань, але вона намагалася відкинути цю думку, боячись зіткнутися з можливістю ще гірших наслідків.

          У цей момент Дарина усвідомила, що її життя залежить лише від її власних рішень. Її свідомість змінилася: тепер вона знала, що повинна знайти в собі сили боротися за правду та справедливість, незалежно від того, якими будуть наслідки.

             У той момент, коли відчай здавався непереборним, в серці Дарини з'явилася іскра рішучості. Ця іскра підживлювалася її бажанням не дозволити цій нічній трагедії визначати її майбутнє. Вона зрозуміла, що попереду її чекає боротьба, не лише за правду, але й за власне самоповажання і майбутнє.З великим зусиллям Дарина знову піднялася з ліжка. 

        Вона вирішила, що її першим кроком буде звільнення з цієї кімнати, яка стала її в'язницею. Вона оглянула приміщення в пошуках будь-якого предмета, що міг би допомогти їй відчинити двері. Її погляд впав на старий важкий свічник, що стояв на комоді. Хитаючись, але з рішучістю, вона підійшла, взяла його і, зібравши всі сили, вдарила по замку дверей. Після кількох спроб метал поступився, і двері відчинилися.

         Ступаючи коридором, вона відчувала, як кожен крок болісно віддавався в її тілі, але вона продовжувала йти, керована непохитним бажанням знайти вихід і попросити про допомогу. Коли вона дійшла до головних дверей будинку, вона зрозуміла, що вони не були замкнені. Вибігши на вулицю, вона глибоко зітхнула, вдихаючи свіже повітря, яке здалося їй найсолодшим за весь час її ув'язнення.

        Тепер Дарина знала, що її першим кроком буде візит до лікаря, щоб переконатися в своєму фізичному стані, а потім - до поліції, щоб розповісти про все, що сталося. 

       Коли Дарина вихопила вільність і ледь розплющила очі, відчуваючи прохолодний ранковий вітер, її раптово схопили за руку. Серце дівчини зупинилося на мить, коли вона побачила перед собою батька. Його обличчя було суворим, а погляд — непробачним.

- Куди ти збиралася? — грізно запитав він, стискаючи її руку міцніше, ніж було потрібно.

- Тату, ти не розумієш, мені потрібно... — почала Дарина, але батько перебив її.

- Мені здається, ти вже достатньо наробила бід, доню. Ти осоромила нашу родину. Чи ти думаєш, що твої витівки лишаються непоміченими? - суворий погляд батька наче зпопеляв її із середини. 

- Але я нічого не зробила! Це була Тетяна, вона... — зі сльозами на очах намагалася виправдатися Дарина.

- Досить! — гучно вигукнув батько. - Я не хочу чути твоїх виправдань. Те, що ти вчинила вчора ввечері, виходить за межі мого розуміння. Твоя поведінка неприпустима. Ти маєш думати про репутацію сім'ї! 

- Але тату, я жертва! Ти мусиш мені повірити, я... — розпачливо продовжувала Дарина, але батько не мав наміру слухати.

- Закрий рот і не ний! — холодно відповів він, а рука, що стискала її зап'ястя, стала ще міцнішою. - Ти залишишся в своїй кімнаті і не вийдеш звідти, поки я не вирішу, що з тобою робити.