Зіпсована ромашка.

    Півроку в тіні кошмарного сну, і Дарина все ще не могла знайти вихід. Її дні перетворились на лабіринт болю та розпачу, де кожен поворот віщував нове випробування. Світ, який колись здавався безпечним притулком, перетворився на темний ліс, повний зрадницьких тіней.

       Батьки, ніби скульптори, намагалися виліпити з неї образ ідеальної доньки, не бачачи, що кожен їхній "дотик" лише поглиблював тріщини на її вже пошкодженій душі. Тотальний контроль, який вони нав'язували, став її кайданами, з яких не було втечі.

         Але справжнім архітектором її нещасть була Тетяна, сестра, яка на кожному кроці підкладала їй пастки. Вона була майстром інтриг, тихим демоном, що носив маску ангела. Її єхидство та злоба текли рікою, що невпинно підмивала основу Дарининого буття.

- За що ти мене так ненавидиш? Що я зробила тобі? - благала Дарина, але отримала лише зловтішну усмішку у відповідь.

- Твій спокій закінчився того дня, коли я увійшла у цей будинок, - з глузливою впевненістю відповідала Тетяна. Вона була наче скульптор хаосу, який вирізьбив зі своєї злоби трон, на якому царювала, зверхньо спостерігаючи за руйнуванням світу Дарини.

          Спроби Дарини знайти порозуміння з батьками завжди розбивалися об стіну непорозуміння. "Вона - тиха вода, що глибоко ріже," - намагалася пояснити Дарина, але її слова розчинялися в повітрі, не залишаючи сліду.

            Її життя під одним дахом з Тетяною стало справжнім випробуванням, де кожен день був битвою за збереження власного "я" серед руїн свого колись щасливого існування. Вона була як корабель у штормі, що намагається не розбитися об скелі зради та брехні.

         "Чому моє життя перетворилося на вічний бій? Чи знайду я коли-небудь спокій?" - роздумувала Дарина, шукаючи відповіді у безкінечному морі своїх думок. Вона мріяла про день, коли зможе знову відчути справжнє тепло, знайти промінь світла в цьому безкрайньому мороці. Але вона навіть не догадувалася, які випробування чекали на неї згодом. 

          Серед руїн своєї душі, Дарина знайшла світло, яке пробилося крізь темряву її існування. Це було наче відкриття нового світу, де біль та зневіра могли бути забуті, навіть якщо лише на мить. Її перше кохання, з яким вона почала зустрічатися таємно від усіх, стало для неї оазисом серед пустелі страждань.

      Кожна зустріч з ним була як ковток свіжого повітря, який оживляв її, надихав на нові мрії та сподівання. Він був її притулком, тихим промінчиком світла, який освітлював шлях через темряву. Вони зустрічалися в таємних куточках міста, де могли насолоджуватися один одним, втікаючи від реальності, що обтяжувала їхні серця.

        Кожен їхній шепіт, кожне дотикання було наче магією, що спалювала всі тіні навколо. Дарина відчувала, як у її серці знову загоряється вогонь, вогонь, який міг спалити всю біль та розпач. Вона бачила в ньому не лише кохання, але й можливість переродження, шанс почати все з чистого аркуша.

          "Ти моє світло у темряві," - шепотіла вона, дивлячись йому в очі. І в ці моменти вона справді вірила, що все може змінитися. Їхні зустрічі були відліком часу між теперішнім та майбутнім, де їхнє кохання могло розквітнути далі від тіней минулого.

       І хоча десь у душі Дарина знала, що перед нею ще багато випробувань, вона також усвідомлювала, що тепер у її житті є не лише страждання та біль, але й любов, яка дає їй сили йти далі, вірити і боротися за своє щастя.

                Зібравши залишки своєї сили волі, Дарина підняла голову і вирішила, що настав час змінити ситуацію. Вона зрозуміла, що, хоча й боліло визнавати, вона повинна встати на захист самої себе. І, хоча вона знала, що це буде важко, вона була готова взяти на себе цей виклик.

              Під час обідньої перерви в школі Дарина знайшла Тетяну у коридорі. Змахнувши волосся назад, щоб приховати сліди своїх сліз, вона підійшла до своєї сестри.

- Тетяно, - почала Дарина, стараючись звучати впевнено, - я не можу далі терпіти твої образи та жорстокість. Я заслуговую на повагу та гідне ставлення, і я більше не дозволю тобі травмувати мене.

                 Тетяна на мить зупинилася, здивовано дивлячись на сестру. Проте її вираз скоро змінився на насмішливий.

- О, подивись, наша маленька Даринка намагається стати сильною, -  сміялася Тетяна, збираючи свої підручники. Але на цьому разі Дарина була готова. Вона стояла твердо, з впевненістю в своїх очах.

- Ти можеш сміятися, скільки завгодно, але я не збираюся більше дозволяти тобі ображати мене. Я гідна більшого, і я покажу тобі це, - сказала вона рішуче. Тетяна подивилася на Дарину з дивним виразом на обличчі. Дарина знатила, що це не кінець їхнього конфлікту, але вона почувала себе сильніше, визначніше, готовою встояти за себе.

- Ти думаєш, ти можеш мене зупинити? -  пролунав голос Тетяни, пронизливий і насмішливий.

- Так, я впевнена, що можу,  відповіла Дарина, укріплюючи свій тон. - Я не буду дозволяти тобі використовувати мене як свій мішень для власних жартів і задоволення. Моя гідність не залежить від твоїх дій, і я не дозволю тобі підірвати мою впевненість в собі.

           Тетяна посміхнулася, але цього разу її посмішка була менш впевненою.

- Ми побачимо, Даринко. Ти можеш грати в сильну, але я знаю тебе занадто добре. Ти завжди будеш слабкою і легкою мішенню. -  Дарина відчула, як її серце стискається, але вона не дозволила собі піддатися.