Ножем по серцю.

          Відтоді життя Дарини, колись сповнене ромашкової безтурботності, перетворилося на непростий шлях, сповнений випробувань та змін. Кожен день ніби підкрадався непомітно, залишаючи після себе сліди зневіри та нерозуміння. Світ, який раніше виблискував яскравими барвами, тепер здавався приглушеним, ніби затягнутим серпанком смутку.

           Дарина відчувала себе відірваною від власного минулого, наче її коріння було вирвано з родючої землі спогадів і залишено висіти у повітрі. Вона боролася з думками про Тетяну, про зведену сестру, яка раптово з'явилася в її житті, ніби фантом з минулого, що змушує переосмислити все, що вона знала про свою сім'ю."Можливо я занадто була різка із своїми батьками та сестрою, вона ж рідна мені так чи інакше, батьки цього теж не знали, що вона є взагалі, треба буде якось поговорити та вибачитися", думала про себе дівчина. 

            Спілкування з Тетяною було складним. Кожна спроба наблизитися, кожен спільно проведений день лише підкреслював розрив між ними. Дарина намагалася знайти в собі співчуття, але водночас боролася з власною ревнощами та відчуттям втрати особливого статусу у сім'ї. Їй здавалося, що Тетяна забирає частину любові та уваги, які раніше були віддані лише їй.

             Відтоді, як Тетяна з'явилася в житті Дарини, кожен день ставав випробуванням. Спочатку Дарина намагалася уникати будь-яких зустрічей з нею, знаходячи притулок у своїй кімнаті, але доля вирішила інакше.

                 Одного ранку, коли батьків не було вдома, Дарина та Тетяна несподівано зустрілися на кухні. Дарина, збираючись до школи, намагалася швидко вийти, але Тетяна заговорила до неї. Обернувшись, Дарина побачила на обличчі Тетяни вираз, який водночас викликав у неї жах і здивування. У очах Тетяни відблискувала ненависть, а на її обличчі грала зловісна посмішка.

- Що тобі треба? - різко спитала Дарина.

- О, нічого особливого, просто хотіла сказати, як приємно мати таку "турботливу" сестричку, - з іронією в голосі відповіла Тетяна. - Ти вважаєш, що ти тут єдина, кому вони віддають увагу? Помиляєшся.

- Як ти смієш? - Дарина відчула, як злість наповнює її. - Я зроблю все, щоб батьки дізналися про твою справжню сутність. -- додала різко, - І не вони, а батько та матір. 

- О, і що ти їм скажеш? Що твоя бідна зведена сестричка ображає тебе? Не сміши. Вони тобі не повірять. Вони вже ображені на тебе за те, як ти до мене ставишся, - з лукавством у голосі промовила Тетяна.

          Ця сварка виявилася краплею, що переповнила чашу терпіння Дарини. Вона не могла повірити, що Тетяна, яку вона сприймала як жертву обставин, насправді була такою зловісною та маніпулятивною.

- Ти помиляєшся, якщо думаєш, що можеш мене залякати. Я знайду спосіб донести правду до батьків, - твердо сказала Дарина, але її серце здригалося від сумнівів і болю. - Запамятай, не вони, а для тебе мама з татом, я т обі не дам зруйнувати нашу родину. - Не встигла Дарина завершити своє звернення, як Тетяна, із зловтішною усмішкою, раптово вхопила поруч стоячий стакан з апельсиновим соком та вилила його прямо на шкільну форму Дарини.

- Ось тобі, щоб було зрозуміліше моє ставлення до тебе, "люба сестричко", - глузливо мовила Тетяна, спостерігаючи за реакцією Дарини. Дарина, спалахнувши від обурення, не змогла вимовити ані слова. Вона лише стояла, вкрита соком, відчуваючи, як гнів і зневага заповнюють її душу.

- І ще щось, - продовжила Тетяна, підходячи до сміттєвого бака. Вона витягнула звідти букет ромашок, які Дарина вчора купила для мами. - Твої ромашки виявилися саме тут. Можливо, ти хочеш їх повернути? Дарина, побачивши свій подарунок у смітті, відчула, як біль і зрада розривають її зсередини. Це було останньою краплею.

- Ти... як ти могла? - зрештою вибухнула вона. - Ти пошкодуєш про це. Я розповім все батькам. Вони дізнаються, хто ти є насправді.

- Ахах, ну розповідай. Подивимося, кому вони повірять, - викрикнула Тетяна, не втрачаючи своєї зухвалої впевненості.

          Дарина, відчуваючи суміш гніву, болю та розчарування, втекла з кухні, але в її серці вже закрадалися сумніви. Чи варто було розповідати батькам? Чи повірять вони їй? І чому, попри все, вона відчувала якусь незрозумілу тугу за Тетяною? Ці питання мучили Дарину, але вона знала, що мусить знайти в собі сили стати на захист своєї гідності та сімейного затишку, який тепер здавався таким вразливим. Ця сварка залишила глибокий слід у серці Дарини. Вона розуміла, що її життя ніколи вже не буде таким, як раніше. 

                Після школи Дарина довго обдумувала шоб вона хотіла сказати своїм батькам та сестрі, тому вирішила першою звернутися до Тетяни, аби переконатися чи не помилилася вона, вона розуміла емоції та поведінку Тетяни для неї це було теж важко. Тому Дарина вирішила хоча б спробувати. Тому Дарина попрямувала до кімнати своєї сестри. 

             Дарина, стримуючи свої емгоції та сльози, зупинилася на порозі сестри кімнати, обернулася до Тетяни, яка виглядала задоволеною та життєрадісною, чого не можна було сказати про Дарину. Дівчина схоже помітила Дарину, яка несміливо ввійшла до кімнати. 

- Знаєш, Тетяно, - мовила Дарина, намагаючись зберегти спокій, - я завжди мріяла про сестру. Про когось, з ким можна поділитися секретами, провести разом час, підтримати одна одну в труднощах. Але я ніколи не уявляла, що це буде так... Що саме шлях до цього в нас буде таким. - Тетяна, злегка здивована такою реакцією, на мить замислилася, але швидко повернулася до свого звичного насмішкуватого тону.