Дитячий спогад

 Лейла неспокійно переминалася в ліжку, занурюючись у світ снів. Уві сні вона побачила себе маленькою дівчинкою, її крихітні пальчики обіймали м'яку іграшку, а її очі були великими та допитливими.

      Вона опинилася в лікарняній палаті, де повітря було просочене запахом антисептиків та ліків. Біля неї, на ліжку, лежала жінка з лагідними очима та м'яким голосом. Жінка тримала Лейлу за руку і співала ніжну пісню, яка звучала як колискова, від чого дівчинка відчувала тепло та спокій.

     "Хмаринко, лети високо, візьми мої мрії на крилах до зірок..." - лунала пісня у сні Лейли.

    Раптово до палати увійшов лікар, який щось говорив жінці тихим, але наполегливим голосом. Жінка кивнула, поцілувала Лейлу в чоло і пішла, слідом за лікарем. Маленька Лейла сиділа на ліжку, розгублена та самотня.

  У сні до неї підійшла бабуся, її обличчя випромінювало доброту та турботу. Вона обійняла дівчинку та сказала:

- Не плач, моя дорогоцінна. Мама скоро повернеться. Вона дуже тебе любить.

- Де мама? - спитала маленька Лейла, її голос тремтів від занепокоєння. Але відповіді не було, лише бабусині обійми, які намагалися зігріти та заспокоїти її.

     Цей сон був такий яскравий та реальний, що дівчина прокинулася зі сльозами на очах. Вона сиділа у своєму ліжку, намагаючись зрозуміти, чому цей сон, наче давній спогад так глибоко зачепив її серце. А можливо це і був саме спогад, адже Лейлі дуже часто у дитинстві снився цей сон.  Чому вона плакала за тією жінкою, яку бачила уві сні? Чи могла вона бути її справжньою матір'ю? 

    Сидячи у своїй кімнаті в реабілітаційному центрі, Лейла відчувала себе дещо ізольованою від зовнішнього світу. Стіни центру, хоча й були призначені для того, щоб стати притулком і допомогти у важкі часи, здавалися їй холодними та безликими. Лейла замислилась про свій давній сон, який тепер здавався їй більш як ніколи реальним і значущим.

      Вона згадувала той день, коли вперше розповіла про сон бабусі та мамі. Жінки заспокоювали її, називаючи це просто дитячою фантазією, але маленька Лейла відчувала, що там було щось більше, ніж просто сон. Спогад про теплий та лагідний голос жінки у сні відгукувався у її серці особливим резонансом, болем, так ніби він був частиною її, яку вона намагалася знайти.

     З   кожною секундою, що минула, після пробудження, Лейла відчувала, як гострий біль у її серці змінюється на ніжну грудку ностальгії. Вона хотіла знати більше про своє минуле, про жінку у своєму сні. І вона знала, що шлях до відповідей може бути важким та 

      Тепер, перебуваючи у реабілітаційному центрі, Лейла розуміла, що прийняла правильне рішення. Вона потребувала підтримки та розуміння, яке могли надати кваліфіковані фахівці. Проте глибоко в душі вона все ще шукала відповіді на питання, які хвилювали її протягом усього життя.

    Тетяна сиділа в кріслі біля вікна, загорнута в думки, коли Лейла увійшла до кімнати. Атмосфера була напруженою після останніх подій, але в очах дівчини можна було побачити рішучість.

- Мамо, можемо поговорити? - запитала Лейла, трохи нервуючи. Жінка кивнула, і її погляд зустрівся з поглядом доньки. Відчувалося, всю напругу що витала над ними у повітрі. 

- Я... я не хочу більше сварок між нами, - почала Лейла, її голос ледь тремтів. - Я знаю, що останнім часом все склалося не так, як нам усім хотілося б. Але я хочу, щоб ти знала одне – я люблю тебе, мамо, незалежно від того, яка правда стоїть за нашою історією.

Тетяна зітхнула, в її очах з'явилися слізки.

- Лейло, ти не уявляєш, як мені боляче чути це. Я завжди намагалася зробити все, щоб ти була щаслива. І важко прийняти, що десь я могла помилитися, - сказала Тетяна, тримаючи доньку за руку.

  Дівчина сіла поруч із матір'ю, і вони обидві подивилися одна одній в очі.

- Я знаю, мамо. І я ціную все, що ти для мене зробила. Я просто думаю, що мені потрібно більше часу, щоб зрозуміти себе, розібратися зі своїми емоціями, - продовжила Лейла. - І тому я погоджуюся на лікування та реабілітацію, як ти пропонувала.

    Тетяна обійняла Лейлу, і в їхньому обіймі відчувалася сила, яка єднала їх.

- Дякую тобі, доню. Це дуже важливий крок. І пам'ятай, що я завжди буду поруч, щоб підтримати тебе, - сказала Тетяна, не відпускаючи доньку з обіймів.

  Сидячи на ліжку та обіймаючи коліна, Лейла роздумувала:

    "Чи міг той сон бути чимось більшим, ніж просто плодом уяви? Чому він залишив такий глибокий слід у моєму серці? Чи є в моєму минулому щось, про що мені не розповіли?"

      Ці питання крутилися в її голові, як кольорові листки у вітряному вихорі. Лейла розуміла, що відповіді на них можуть змінити її життя назавжди. Вона також знала, що шлях до правди може бути болісним і непростим, але готовність зіткнутися з цією правдою була для неї кроком до зцілення.

    Її роздуми перервав стук у двері. Це була психологиня, яка прийшла, щоб провести з Лейлою першу сесію. Лейла взяла глибокий вдих, зібралася з думками та підійшла до дверей. Вона знала, що попереду великикі зміни. 

- Добрий день, Лейло. Мене звати Анна, - представилася психологиня. - Я тут, щоб допомогти тобі пройти через цей важкий період. Якщо ти готова, почнемо нашу першу сесію? - Лейла кивнула, і вони обидві сіли поруч на м'які крісла, розташовані біля вікна. Світло дня проникало в кімнату, створюючи затишну атмосферу.