Екскурсія

    Того дня клас Лейли вирушив на екскурсію до Умані, міста, відомого своїм чарівним парком "Софіївка". Це місце було наче вирізане з казки, з його зеленими алеями, мальовничими ставками та фонтанами. Дівчина, разом зі своїми однокласниками, захоплено слухала екскурсовода, який розповідав про багату історію парку. Вона дивилася на алеї, обсаджені різнокольоровими квітами та декоративними кущами, які створювали відчуття магії та чарівності. Високі дерева з їх пишним зеленим листям створювали приємну тінь, у якій так приємно було ховатися від палючого осінього сонця.

        Її увагу привернули ставки та озера, поверхня яких відображала блакитне небо, а вода в них була такою чистою та прозорою, що могла конкурувати з кришталем. Невеликі мостики, які перекинулися через воду, додавали особливого шарму, а фонтани з їх водограєм вносили елемент витонченості та елегантності.

         Лейла зауважила кам’яні скульптури та ротонди, які прикрашали парк, нагадуючи про багату історію та культурну спадщину місця. Скульптури міфічних істот і античних богів надавали парку атмосферу старовинного римського саду. Проходячи поруч з водоспадами, вона  відчувала, як її переповнюють емоції. Шум води, яка спадала вниз, створювала відчуття гармонії та спокою. Вона відчувала себе частиною цього казкового місця, відчувала його красу та мир.

         В "Софіївці" кожен крок відкривав щось нове та захоплююче. Лейла не могла наглядатися на цю природну красу, яка немов зцілювала її душу та дарувала моменти спокою серед швидкоплинності повсякденного життя.

       У тіні могутніх дерев "Софіївки", де світло пробивалося крізь густе листя, створюючи на землі мерехтливі візерунки, Лейла раптом почула знайомий голос. Стас підійшов до неї з іронічною усмішкою.

- О, Лейло, як там твоє сердечко? Відновилася після нашої останньої зустрічі? - він пройшовся зухвалим поглядом по дівчині.  Лейла відчула, як її обличчя спеклося від гніву та відрази. Вона зробила глибокий вдих, намагаючись зберігати спокій. Узяла свій телефон та почала фотографувати всі гарні ракурси цього місця. Намагаючись придушити злість та просто не звертати уваги на хлопця. Але хлопця схоже така поведінка забавляла, тому він не соромлячись почав глузуватися над нею.

-  Ти дійсно думаєш, що це смішно, Стасе? Ти поводиш себе ганебно. - крикнула дівчина прям у лице хлопцю. 

- Ой, Лейло, не будь такою серйозною. Трохи жартів ще нікому не шкодило.- Стас, стоячи з непохитною впевненістю, дивився на Лейлу з іронічною усмішкою, яка свідчила про його зневагу і впевненість у власній безкарності. Його очі сяяли холодною насмішкою, і він трохи нахилив голову вбік, ніби оцінюючи її реакцію.

    Лейла відчула, як її пальці здригаються від бажання вдарити його. Вона знала, що не повинна піддаватися на його провокації, але кожне слово Стаса лише підсилювало її відчуття відрази.

- Стасе, я не знаю, що тобі в голову влетіло, але я не збираюся терпіти твоєї хамської поведінки. Я вважала тебе другом, але зараз...-  Він ледве стримував усмішку, його голос звучав викликаюче та нахабно. Він кілька кроків наблизився до Лейли, зменшуючи дистанцію між ними. Його погляд ставав все більш пронизливим, а вираз обличчя зберігав вигляд знущальної впевненості.

- О, моя маленька Лейло вирішила показати характер? Що ж, це навіть мило.- Стас робив крок за кроком, із кожним словом наближаючись до Лейли, ніби намагаючись домінувати в цій ситуації, продемонструвати свою перевагу. Його манера поведінки свідчила про те, що він вважав себе недоторканним, і що Лейла, на його думку, не зможе нічого йому вдіяти.

      Стас сміявся, але його очі були холодні і відчужені. Лейла відчувала, як її гнів та обурення зростають, але вона вирішила не дати йому задоволення від своєї реакції.

- Ти не вартий мого часу, Стасе. І якщо ти не можеш поводитися як людина, то краще тримайся подалі від мене. - Відвернувшись, вона покинула Стаса, намагаючись придушити свій гнів. Її серце билося швидко, і вона відчувала, як образа та відчай борються всередині її. Лейла зрозуміла, що повинна триматися подалі від Стаса, аби зберегти свій внутрішній спокій.

      Артур, який весь цей час спостерігав за поведінкою Стаса, відчував, як в його серці росте гнів. Він не міг залишатися осторонь, бачачи, як Стас ображає Лейлу, дівчину, яка займала особливе місце в його серці.

Коли Стас знову грубо пожартував на адресу Лейли, Артур не витримав. Він підійшов до Стаса, весь тремтячи від обурення та рішучості.

-  Досить, Стасе! Ти не маєш права так говорити з Лейлою. - 

- О, герой з'явився. Ти що, її захисник?

Артур стояв прямо перед Стасом, його погляд був твердим і непохитним. Він відчував, як адреналін б'є ключем у його жилах. Хлопець  відчував, як його емоції переповнюють його, але водночас він намагався зберегти контроль над ситуацією.

-  Лейла не заслуговує на твої образи. Я не дозволю тобі так до неї ставитися.

- Що ж, мабуть, ти став її лицарем на білому коні, Артуре? Не думав, що ти такий.

-  Це не про лицарство, Стасе. Це про повагу. Якщо ти не знаєш, що це таке, то мені тебе шкода. - сказав з рішучістю хлопець. 

- О, а тепер ти ще й моралізатор? Дивно, що ти взявся захищати дівчину, яка...- Артур перебив його, не витримуючи більше його насмішок.

- Досить, Стасе! Ти перейшов усі межі. Я не дозволю тобі ображати Лейлу.

- А що ти зробиш? Будеш битися за її честь? - ніби навмисно провокував його Стас.

Артур стиснув кулаки, але намагався зберегти спокій. Він зрозумів, що Стас намагається спровокувати його на конфлікт.

- Я не хочу бійки, Стасе. Але я також не дозволю тобі ображати інших. Ти повинен взяти себе в руки.

         Але Стас бісився ще і ще, провокуючи Артура. Кулаки були стиснуті, а обличчя обох хлопців виражали напруженість та готовність до дій. Артур відчував, як його емоції переповнюють його, але водночас він намагався зберегти контроль над ситуацією.