Паті у Насті.

Ну ось! Я все ж наважилася прийти на вечірку. Хоча все більше думала аби зостатися вдома. Але щирі слова подруги розчулили мою душу. І ось я тут! Двері відчинив Стас. 

- Привіт, ... Чудово виглядаєш, - Стас стояв непохитно. Настрій схоже в хлопця був пречудовим. Але побачивши мене, чомусь наче здивувався. Чи то мені тільки здалося. Сьогодні в нього день народження. Хлопець як завжди був гарно одягнений. Синій смокінг був до лиця. Він дуже вдало підкреслював його статуру. Не могла на хвилину не замилуватися його зовнішністю. Його мужній шарм змусив мої долоньки запітніти. Все ж в душі десь далеко я ще не могла з цим змиритися. Але швидко увійшовши до будинку узяла себе у руки. 

Я довго вирішувала чи насправді треба  мені приходити сюди. До того ж бажання не було зовсім. Хоч ми і спілкувалися зі Стасом, але я чітко відмежувала цю людину від себе. Я зрозуміла, що зовсім не знала його, його життя. Чи дізналася б, як би не подруга, гадаю що ні! До того ж мені не були зрозумілі чіткі його наміри. Ні почуття! Ні вчинки! Не бачила логіки у його діях. Лише образа зараз нависла надімною, хоча жаль кроїв моє серце ще більше.

- Доброго вечора іменнинику, думаю із компліментами це зайве, але дякую,  - щиро, як тільки змогла посміхнулася я йому. - З Днем Народження, Стасику, ось тримай, це подарунок тобі, носи із задоволення. - я простягнула пакунок хлопцю. Я довго вирішувала, що ж подарувати хлопцю, але так і нічого не придумала,  окрім пари новеньких, модних кофтин. "Нехай зігрівають його", думала я про себе, коли складала подарунок. Серце щемило від якоїсь образи та жалю. Хоча... Я підійшла по ближче до хлопця, схоже він цього не очікував, тому просто на місці і завмер, - Обнімимося? Стасику! - я без дозволу зробила це першою та додала - А що ж це я так запам'ятувала, це тебе можна привітати з початком стосунків? Друже, щастя вам, сподіваюсь ти не змерзнеш у цих худі, носи із задоволення, гарний вибір, гляди не ображай її, дізнаюсь, тобі капець, - після цих слів схоже хлопець наче став не свій. Узявши мене міцно за зап'ястя та подивившись на мене якимось лютим поглядом він прошептав нахилившись до мого вуха:

- Обіцяю, на заздрість тобі зроблю мою Настеньку найщасливішою дівчиною у світі. Дякую за подарунок, але я більш  ніж впевнений, що кохання моєї дівчинки зігріє тепліше, ніж твої худі. У них мені тільки буду холодно і зимно. Адже смак у тебе на подарунки так собі, як що чесно. - хлопець відпустив мою руку. Узяв пакунок та посміхнувся. Поправивши моє пасмо волосся заправивши його за вушко додав. - Ти тільки не жалкуй про свій вибір. Але я б дуже цього хотів. 

- Тобі такої можливості не надам. Ти занадто нікчемний. Як і твій поцілунок огидний та ненависний мені. Дуже шкода мою подругу, що буде зустрічатися з таким покидьком як ти. Ти її не вартий. Вона варта кращого. А ти...- я не домовила до мене зателефонував Артур. Я відбила дзвінок. -Тож хлопче, ще раз тебе зі святом.

- Дякую, дурепа! Насолоджуйся святом поки я добрий. До речі звідки ти дізналася про нас із Настею? - я в свою чергу розсміялася та поправила демонстративно хлопця краватку. 

- Ось від схоже дурня, справді дурня, чую! - я ще сильніше засміялася. 

Дивно, він, що настільки не розумний, що не зрозумів би, що Настя мені б розказала про них. Але вже байдуже, я йшла від хлопця, наче переможною. А на очах виступали маленькі краплини солоних сліз. Все ще ж напевне почуття не згасли. 

 Я попрямувала до кухні. Цей дім я знала як свої десятеро пальців. Там  я зустріла маму Насті та Стаса. Вона сервірувала стіл. На цій вечірці повинні були б прийти самі близькі. 

- Привітик, Лейлочко, яка ти гарна, - жінка обійняла та поцілувала мене. Я зробила те ж саме у відповідь. - Допоможешь мені із сервіруванням? - я заходилася допомагати. Хоча думками і очами шукала свою подругу. 

- А де це, Настя? - спитала я, коли закінчила з проханням. Поклавши на стіл останню веделку. 

- Та, вона з години на годину повинна прийти, вирішила до салону сходити, доречі саме до салону твоєї мами. Вона тобі, що не сказала? - здивовано перепитала тітка Лілі. На що, я тільки похитала головою у відповідь, що ні. 

Знову якісь таємниці чи що? Дивна вона. А можливо вона просто захотіла причепуритися аби здивувати Стаса. Все ж я не могла повірити і досі, що ці двоє зустрічаються. Можливо це мені наснилося. Дуже була б рада цьому, але ні, коли дівчина вбрана у гарну сукню та нафарбована на своїх підборах ввійшла до зали, де чекали гості, я все ж прийняла правду такою якою вона мала б бути. Шкода тільки, що я тут зайва. Останнім часом я з усіма почувалася зайвою. І це не могло не турбувати моєї душі. Хоч як би я намагалася триматися, але з кожним днем я відчувала, що мені дуже зле емоційно. Я поглянула на телефон. Згадала, що мені телефонував Артур. Я відійшовши набрала хлопця. Він не узяв. Тоді я вирішила написати йому, пояснивши де я та з ким я попросила приїхати на що хлопець тільки погодився. Глянувши на свою подругу я не до кінця розуміла, коли вона стала такою якою є зараз. Раніше в жодному разі я не бачила її такою. Вона доволі подорослішала за літо. А можливо я просто не помітила цього. 

Настя була сьогодні наче інша. Якась жіночність у ній з'явилася чи що? Усі її рухи були такі теплі та чіткі по відношенню до хлопця, наче вона якісь курси проходила з жіночної поведінки, можливо і проходила, я знала точно, що з кожною хвилиною поки я тут я нічого не знала про цю людину. Якась загадковість та таємничність наче полонила моє життя в останній момент. А можливо я просто дорослішаю. Чорт! Ну чому ж так важко сприймати правду такою яка вона є. Я ледь стримувала себе у цей момент аби не заплакати від відрази та відчаю. Але, як же мені пощастило коли до вітальні зайшов  Артур. Хлопець не одразу помітив мене. Він привітав іменника та трішки поспілкувавшись впевнено попрямував до мене. А я трішки навіть зраділа цьому. 

- Чому ці прекрасні оченята такі сумні? - він подивився у них наче наскрізь. А я лише посміхнулася та зніяковіла. - Ти сьогодні неперевершено виглядаєш, тобі хтось казав це?