Не моя таємниця!

  Додому з магазину я йшла вся у своїх думках.

 Зголови не виходив той випадок у парку. Чому завжди коли я йду на зустріч цій жінці вона одразу кудись зникає. Можливо я її чимось образила. Думаю,  вона б одразу мені про це сказала, адже нічого кримінального я точно їй не зробила. До того ж мій товариш Артур міг би це засвідчити. А можливо я щось не те сказала сьогодні, сидячи з нею на лавці. Та ні це все якась нісенітниця. І чому я повинна про це хвилюватися!!! Я просто забагато уваги цьому надаю, вирішила я про себе.

 У дома вже була мама. Я відала  їй пакети та заходилася швиденько готувати з нею обід. Мама зміряла мені температуру. На термометрі показало 36.9. Я глянула невинними очима у мамині. Адже знала, що скаже мама.

- Доню, і що ми будемо робити? Домовленість скасовано ? Чи то як? - вона почала діставати якийсь сироп.

 - Еее, ні, мам, ти що, звичайно не скасовано, просто це я після прогулянки...тобто я просто...вибач, якось саме так трапилося, - поклавши градусник я почала допомагати мамі. 

 Мама дала мені пігулку. Та почала мити овочі. Сьогодні ми вирішили приготувати овочеве рагу та омлет. Омлет я в особливості обожнювала. Особливо з ковбасою. До того ж за маминим рецептом, воно було неперевершеним.

- Мам, скажи, а ти заїджала до вет - аптеки, що вони тобі сказали? Що не так з Пиріжком?

- Добре, що ти мені нагадала, звісно заїджала, все як і ми с тобою припускали пиріжку не хватає якихось мікро елементів, нажаль лікар це тільки підтвердила, та дала ось ці ліки, у краплях, треба буде, аби ти своєму пухнастому другові крапала у водичку два рази на день по 3 краплі, на протязі місяця, лікар каже, що це наситить пиріжка організм усім необхідним. – мама дала мені ці ліки.

- Ну ось, ми тепер з Пиріжком разом на лікарняному, - вирішила я пожартувати.

Невдовзі прийшов репетитор, ми займалися. Англійську я любила. Тому зараз після «дострокових канікул» я схоплювала усе на льоту. І чим не могла не тішити свого викладача.

- Правильно Лейло! Чудові результати! Я можу сказати, що ти набагато краще стала розуміти граматику, не збавляй темпи і здаси обов’язково ЗНО на всі двісті.

- Дякую, це все мій лікарняний пішов мені на користь. Взагалі для себе на майбутнє усвідомила, що відпочивати теж треба і вміти і робити. – підтримала я діалог.  

- Це ж у вас наступний тиждень починаються осінні канікули, ось скористайся цією можливістю, відпочинь з друзями, адже це через роки зостанеться тільки спогадами. Тому моя тобі порада, навчання – це важливо безперечно, до того ж ви випускний клас, але все ж таки іншої нагоди, ніж зараз вже може не бути, повір,  я тобі це кажу як людина з двома червоними дипломами, і з медаллю зі школи, найкращий час – це зараз, але ніколи не треба забувати про важливе. – збираючи свої речі почала ностальгувати Ірина Віталіївна. – Добре красуне, я побігла, то маю ще деякі справи, а ти не сиди тільки за одними підручниками, ще встигнеш насидітися, ще набриднуть, нажаль, на вечерю не зможу зостатися, якось іншим разом, гарного вечора, до побачення!

 Після смачної вечері я вирішила набрати Артура.

- Алло, привітики Лейлі, як твоє самопочуття, як ти взагалі? – ніжним голосом промовим хлопець. А мені аж мурахи пробігли.

- Привіт, Артюня, все по тихеньку, я б сказала все просто чудово, але не можу, - якось жалібно мовила я. Знала, що спитає – чому? І не помилилася.

- Чому? Щось трапилося? Хтось образив? Ти тільки но мені скажи, я особисто розберуся! – мовив далі хлопець. Взагалі останнім часом я помітила, що Артур почав більше проводити зі мною часу. Навіть зараз, він хвилювався за мене і це не могло не бути не приємним. І чому мої щоки запалали?

- Ні, ні, ніхто мене не образив, просто треба підтягнути навчання! А так в мене все круто! Ось ти мені скажи, які в тебе плани на канікули? Тільки чесно відповідай!

- Ну, якщо чесно, то максимум проводити свій вільний час за комп’ютером, і подеколи зустрічатися з друзями, тобі потрібна моя поміч у чомусь? – Артур замовк. – Ти поки подумай, а мене мама кличе, через хвилин п’ять, я повернуся, не клади слухавки, добре, почекай на мене. – він відійшов я тільки угукнула.

Рівно через п’ять хвилин він був біля слухавки.

-Ну то як? Ти так і не сказала, що в тебе трапилося? – намагався довідатися хлопець.

-Ну,….ну,…взагалі, так, мені потрібна твоя поміч, тільки не фізична, а інтелектуальна. – я замовкла. Між нами настала пауза мовчання. – Отже, ти ж добре шариш у математиці. А я в ній ні риба, ні м'ясо, томі прошу тебе будь ласка позайматися зі мною, допомогти мені підтягнути її. – я замовкла. Взагалі мені було ніяково в котре просити поміч у Артура. Але діватися було ніде. – Обіцяю, це в останнє, що я тебе прошу, я ж розумію, що в тебе можуть бути свої справи, плани, тому згода? – мовила далі я. В цей момент серце моє калатало від хвилювання, як скажене.

- Добре, я тобі допоможу, але в мене є теж дві умови, якщо ти згодна, то я їх назву, по – перше, ти як і зазвичай будеш у мене просити помічі, не накручуючи себе у тому, що забираєш мій час, чи ще щось на кшталт цього, а по друге, … - на хвилинку він замовк. Чи то зі зв’язком щось трапилося, адже потім, я не змогла додзвонитися Артурові.

 І що він там вже вигадав. Цікавість полонила мій розум. Сьогодні я помітила, що хлопець майже не жартував. Чи повинно це мене занепокоїти. Хоча яка різниця. Він просто дорослішає, ось і все. Але чомусь стало сумно. Радісно було тільки від того, що він мені допоможе. Пф, нічого я не накручую себе, просто турбуюсь через те, що можу забрати особистий час. Турбуюсь? Чого це ти Лейло? Ще довго я роздумувала про те, про се, аж поки не провалилася у міцний сон. Якесь дивне відчуття прокинулося в мені після розмови з Артуром.