Все стало інакше...

- Ваш білет юначе?

- Ось, є, - показав хлопець.

- Добре, дякую!

 Сьогодні був понеділок. Раніше Артур не зовсім полюбляв понеділки. Але напевне з сьогоднішнього дня усе зміниться, адже день обіцяє бути цікавим. До того ж у школі навчається його сусідка - Лейла. Раніше вони не добре ладнали, ну як, раніше вони були зовсім дітьми, і ця дівчина відверто бісила його, чого не можна було сказати на сьогоднішній день. 

 Зараз для нього вона зовсім здавалося була іншою. Дорослою, привабливою, веселою. Артур не помітив сам, як перемінив свій погляд на неї. А можливо далися в знаки роки, все ж таки він вже не маленький хлопчик, а вона доросла дівчина. Артур був старше на рік, йому вже виповнилося 19, а Лейлі 18. Ще на вечірці він не міг відвести від неї погляду, хоча і були сусідами, але чомусь не часто бачилися. Артур підмітив для себе, що за можливості вирішить цю проблему. А ще вони були однокласниками. Точніше Артур не був би цьому проти. Всі ці думки несподівано для себе змусили його посміхнутися. 

 Відтоді як Артур пішов зі своєї старої школи і вирішив вступити до нової для нього наче увесь світ відкрився у нових барвах. А можливо це все його ілюзії. Вигадка. Мара. Якщо так, то він безперечно не був цьому проти. 

  Артур стояв і слухав якусь музику через свої бездротові навушники. Сьогодні він вирішив приїхати до школи на тролейбусі аби не розлякати усіх учнів в новій школі, та більше аби не виділятися, він прекрасно знав, що нікому не подобалися білі ворони. І тому вирішив поки не ганяти на своєму байку. Тільки у крайніх випадках. Та він знав, якою могла бути реакція його хрещеного батька. Який був директором у цій елетній школі. Саме через його рекомендації він зараз їде саме туди. 

 Приїхав Артур доволі швидко. Школа знаходилася недалеко. П'ятнадцять хвилин і він на місці. Перша галочка до плюсів, щодо нової школи. Розташування від дому недалеко, тож зможу поспати трішки довше. Школа, гарна велика ззовні, що ж до середини школи? Він набрав свого хрещеного, який вже був на робочому місці. Він його зустрів і провів до свого кабінету, оформлення документів, ціла лекція пояснення що до чого, змусили хлопця позіхнути. 

- У нас також Артуре, є велика столова, а ще буфітерій, а взагалі родзинкою нашої школи є басейн, тому я думаю цей рік у моїй школі, а вже і твоїй, ти проведеш з користю, а головне підтягнеш математику, та хімію, з фізикою, я особисто за це візьмусь, зрозумів ? І да, любий мій, без усіляких тут жартів і витівок, я для тебе тут офіційно Володимир Володимирович, - він гордовито поправив свою краватку, даючи зрозуміти хто тут головний. 

- Володимир Володимирович, дякую за пізнавальну і повчальну лекцію, але мені не п'ять років, і я міг би і без ось усих цих Ваших нотацій розібратися, що до чого, якщо чесно, мені тут подобається, подивимося що буде далі, - відповів жартуючи Артур. - Я можу поцікавитися, з яким класом мені доведеться навчатись? 

- Розумієш, у першому класі вже новенький прийшов, до речі це у тому класі, де навчається твоя сусідка - Лейлі, знаю, ти хотів би з нею навчатися, але прийдеться навчатися у паралельному класі, він не такий дружній нажаль, як клас Лейли, але я думаю, ти зможеш це виправити, знаючи твій авторитет у старій школі, я не сумніваюся у цьому, сподіваюсь ви потоваришуєте, а ти зможеш спокійно навчатися і йти до своєї мети. 

- Дякую, хоч я трішки засмучений, але все добре, я можу йти? - поцікавився хлопець.

- Так звісно, якщо будуть якісь проблеми, я завжди поряд, мій кабінет завжди відкритий для тебе, - додав Володимир Володимирович.

 Артур йшов коридорами і вдивлявся в кожну стінку. Школа справді як і зсередини так і ззовні була фантастично привабливою. Хоч була і часною. Але його хрещений намагався утримувати якнайкращим чином її. Чимось навіть нагадувала дім. Адже одним із правил в цій школі було носіння домашніх капців спеціально придбаних школою на замовлення. Це не могло не подобатися. А ще здивувало Артура, що персонал, точніше вчительський колектив теж носив капці. Цей жест турботи, мав на меті зламати усі бар'єри недовіри між учителем і учнем. Що сприяло б кращому емоційному самопочуттю. 

 Он там малеча, це мабуть були першачки, які замість того аби гасати по школі смирно грали у іграшки, малювали або просто спілкувалися, можливо ще не вечір, подумав про себе Артур і це лише ранок. Але в подальшому він переконався у тому, що тут кожен чимось зайнятий, тут немає навіть часу на якісь дурні жарти, юнак навіть засумував за старою школою. Ще не ясно, як його сприйме новий клас. Дуже чомусь він хвилювався. 

  Він сидів на одній із лавок. Як недалеко десь почув голос Лейли. Вона йшла до свого класу. Якась така чарівна і загадкова. Звичайно вона не помітила Артура. А хлопець вирішив, що потім підійде до неї і потішить її. Продзвенів дзвоник. Ох! Що зараз буде? Дуже сподіваюсь все буде гаразд. 

 Артур сховав свої навушники до кишені. Вимкнув свій телефон, як наказав йому Володимир Володимирович, його навіть тішило так називати його. І попрямув до кабінету свого класу. Біля класу його зустрів класний керівник.

 Це був чоловік вже не молодих років, можливо трішки старше його хрещеного. Середнього зросту. В елітному костюмі та в окулярах. Трішки мав зайвої ваги. Що не могло не личити йому, справжній професор, і тут Артур підмітив для себе, що він також у капцях. Він був хотів засміятися увесь голос, але стримався. Знав, що згодом звикнеться, до цього вигляду вчителів.