Дякую!

 Я їхала додому і була настільки засмученою та втомленою, що одразу ж провалилася у сон. Мама з татом сьогодні були вдома, тому коли я зателефонувала їм зі школи, вони одразу ж приїхали. У машині мама мені посміхнулася. І чомусь її посмішка здалася мені дивною! Я не одразу зрозуміла все, тільки як приїхала додому. Увесь час я проспала. 

-Доню, сонечко, вставай, ми вже вдома, - якось лагідно розбудила мене мама. 

-Так, ма, ми вже приїхали,  - я вийшла з машини та попрямувала додому.

  Вже удома я прийняла ванну та вирішила піти до мами. Мама була у вітальні та дивилася якийсь журнал з останніх показ мод.

-Мам, до тебе можно? - спитала я. Тата поряд не було.  - А де це тато? - спитала.

-Так, звісно можна, чому запитуєш, тато поїхав йому треба деякі деталі для машини купити, - відповіла мама та коли я сіла біля неї обійняла мене. - Ну як твій животик? - спитала. – Таблетка подіяла сподіваюсь? – вона відклала журнал на столик і пильно подивилася на мене своїми очима.

-Та, та... - мамі я не хотіла брехати, тому вирішила сказати як є. Правду! - Мам, розумієш, мені треба було піти раніше от я і вигадала, вибач, що вам прийшлося з татом їхати за мною до школи, через мої побоихеньки, сподіваюсь я вас не відволікла від важливих справ, - опустивши очі сказала я мамі.

  Мама лише погладила мене по голівці. Зараз вона знову загадково посміхнулася, її погляд подобрішав вона додала:

-Тож так треба було, я все розумію,  я звісно мала б тобі пояснити як твоя мама, що брехати не гарно до того у твоєму віці, але я не буду цього робити, Лейлі, ти вже доросла дівчинка, тому сама вирішуєш, як правильно вчинити, а ми з татом якщо хочеш просто будемо підтримувати тебе. Але пообіцяй, що більше не будеш брехати! – вона узяла мої долоні та додала, - Якщо в тебе якісь проблеми у школі ти можеш завжди розповісти принаймні хоча б мені. Я теж була колись підлітком. Я розумію які можуть бути ситуаціїї… – вона замовкла і я побачила, як якісь спогади стривожили її уяву. – Непередбачувані ситуації, - вона посміхнулася мені. Швидко оговтавшись. – Тому ми домовилися?

 Від цих слів мені було дуже добре і тепло на душі. І все ж мама у мене була найкращою. Я її дуже сильно любила, хоча і знала болючу правду, яку вони аби мене захистити намагалися викрити від мене. Я в знак згоди похитала головою та посміхнулася. Мама ще міцніше обійняла мене.

- Мам, а якою ти ученицею була у школі? – поцікавилася я. Раніше мені це якось не було цікаво. Тому я вирішила поцікавитися. Мама лише сказала, що нічим примітним вона не відзначалася від усіх інших. Та швидко змінила тему нашого діалогу.

 -Ти краще розкажи мені, як пройшов твій візит на концерт?  - поцікавилася мама. - Сподіваюсь ти добре провела цей вечір! До речі з ким ти пішла? Зізнавайся! - мовила вона.

  Я одним подихом переповіла мамі про незваний візит своєї подруги, про те кого ж я все ж таки запросила, і хто до нас потім приєднався. А ще якось непомітно для себе проговорилася щодо Стаса. 

-Мамусь, я зовсім заплуталась щодо нього, я йому наче і подобаюсь, а наче і ні, а ще знаєш, ... - я запнулась, адже якось соромно було б розказати мамі про ситуацію у сушарці. Тоді вона все зрозуміє чому я так раптово зникла з двох останніх уроків. Хоча тільки но наче я пообіцяла, що жодних таємниць між нами не буде, але я все таки соромилася.

-Що, говори, ти щось від мене приховуєш, ми ж тільки но домовилися, памятаєш? - перепитала мама.

-Ні, я від тебе нічого не приховую, просто знаєш, кому я сьогодні зіпсувала біленьку сорочку апельсиновим соком? Ніколи не повіриш хто б це міг бути, - мені аж весело на мить стало, коли я згадала про Артура. Тому я не приховувала посмішки.

-Ти чого, що трапилося, кажи вже? - схоже мамі було дуже цікаво. І моя посмішка казала все сама за себе.

- Ну,  Артур, він перевіся сьогодні до нашої школи, уявляєш? А ще, ох не знаю, він просив мене не казати про це, типу секрет, але ж я можу тобі це довірити, - намагалась зацікавити маму. І схоже мені вдалося це.

- Ох, нічого собі, оце новини, а що це його на випускний клас понесло до вашої школи? Що там за таємниця така? Кажи вже? - намагалась довідатися мама.

-Ну, взагалі, слухай, його хрещеним батьком є наш директор школи -Володимир Володимирович, уявляєш? - повідала я мамі, з її реакції я зрозуміла, що вона була трішки шокованою. - А ще він жартуючи, каже на нього, "Хрещена фея", кумедно звучить, так ? - мама засміялась, а я з нею. - А ще, він сказав правда жартуючи, що йому не вистачає того, що він мене бачить по сусідству, ось нахаба, - якось іронічно та з ноткою глузливості промовила я. Мама підтримала мене і теж засміялась. 

- Все ж треба, аби ти вибрала нову сорочку та відвідала такого важного сусіда, кишенькові в тебе є? - мою маму явно це все тішило. Та і мене трішки. Ми ще довго жартували з цього приводу.

  Нажаль, цього не було у Стаса, єдиного, він не вмів бути веселим і жартувати. Я знову поринула у спогади про нього, та раптом зупинилася на тому, що хотіла відвідати жіночку, якій учора було зле. Розповівши мамі у двух словах про неї, я побігла збиратися. Часу до вечора було вдосталь. Тому я вирішила, спочатку дочекатися Артура, аби вирішити проблему з сорочкою, а потім ми разом рушимо до тієї жіночки у лікарню. 

 Зібравшись та переодягнувшись я вже чекала на лавці біля воріт дому хлопця.