Маленька подяка

Доїхали ми швидко, я навіть засумувала від цього.Хотілося ще трішки побути з ним. Стас провів мене аж до під'їзду.

 - Ну, що до зустрічі? Дякую тобі! - почала я першою розмову та швидко поглянула на годинник, в мене було хвилинки дві. 

 - Не має за що, - усміхнувся щирою посмішкою мені хлопець. -До речі, що ти сьогодні робиш ввечері? - спитав.

 - Я....я тобі пізніше зателефоную, я побігла, - спантельчино мовила я. -Точніше зателефонуй мені, мій мобільний в тебе є, гадаю? - я показала на телефон, явно даючи зрозуміти, що чекаю його дзвінка. 

 Хлопець усміхнувся та помахав мені жестом - добре.

 - Так є, на всякий взяв в нашого спільного однокласника.

 - Добре, я вже маю бігти, і так запізнилася добряче, - ще раз подякувавши мій слід щез.

 Час минав плавно та не швидко. Я явно не могла зосередитися на завданні з англійської. В голові був лише Стас. Стоп, стоп, стоп. І чому я про нього думаю, звичайно це не дивно. Він класний тільки і мовила про себе. А ще в нього приємний голос. Він ідеальний, зробила про себе висновок.

 Лейла думала про те, що робити з сьогоднішнім вечором, адже через пару годин вона мала бути на концерті і ця думка гріла серце до пяточок. І з ким ідти? Мама, можливо в неї не вийде сьогодні і в мене буде можливість запросити його. Я узяла ручку і почала гризти кінчик її ковпачка. Викладач помітила це. 

 Це була молоденька симпатична дівчина, можна було б назвати її жіночкою, але образ її явно не казав про це. Ірина Віталіївна тихенько мовила:

 - Лейло, ти нервуєш, щось не зрозуміло, бути питай якщо що, - вона подивилася на мене своїми карими очима, волосся її було довгим та мало колір кофе, чомусь мені завжди хотілося його потримати, напевне воно було м'яким як і серце самої цієї людини. 

 - Ні, все добре, просто, ...просто, ай, нічого, - запнулась дівчина. Вона явно не хотіла зараз розповідати про все. Просто зробила вигляд, що все гаразд, натягнувши легенько усмішку. Хоча їй це вдавалося складно. Лейлі хотілося саме   зараз з кимось поспілкуватись, розповісти про свої почуття, раніше з легкістю вона могла все розповідати своїй подрузі Анастасії, але з останніми днями, вона все частіше помічала холодні відчуття своєї подруги до неї. Лейла помітила одну обставину, яка ще не давала їй спокою з дня народження, як тільки на горизонті з'являвся Стас, зникала то вона, то він, а ще ця загадкова хвороба на дні народженні, їй не пригадувалося, щоб вона з самого ранку була хворою або почувала себе недобре. 

  Ірина Віталіївна тихенько кудись вийшла. Через хвилин 10 вона шла з двома кружками гарячого шоколаду та зефірками з цукерками. На моїх очах було здивування. Вона наче мої думки читає, тільки і мовила про себе.

 - Відкладай красуне,  свої записи, бачу ж, що зараз тобі зовсім не хочеться сидіти за цим, точніше сьогодні ти якась спантеличина  та замріяна, тому думаю аби не змушувати тебе робити те, за що ти зараз зовсім не думаєш, краще попити чаю з солодощами, глюкоза краще лікування від будь яких стресів та переживань, в мене не було фруктів, але є смачний гарячий шоколад та зефірки з цукерками, сподіваюсь ти мені складеш компанію? - мовила до дівчини репетитор, і легенько усміхнувшись поставила перед нею кружку з шоколадом, від неї віяло ванільним запахом попри сам запах шоколаду.

  Я зашарілася. Ця людина мене бачить наскрізь чи що? Протистояти було марно. Я відклала свої зошити та правила та узяла кружку смачного гарячого шоколаду. Саме цього мені зараз найбільше не вистачало. Теплого напою та гарної людини, яка б могла мене вислухати. 

  Ми пили шоколад та розмовляли. Ірина Віталіївна невдовзі дізналась, що в мене на днях був мій день народження, і те, що я стала першою в класі повнолітньою дівчиною. Я також не помітивши для себе самої розповіла їй про те, що в нашому класі з'явився новенький і згодом вона дізналася, що це мій хороший товариш дитинства. 

 - Це випадково не той, який сьогодні тебе проводжав до мого під'їзду? - спитала вона мене.

 - Саме той, його Стасом звати, гарне ім'я, сама не знаю чому так кажу. - зашарілася я. 

 - Ну це не дивно, знаєш в мене подружка так вийшла заміж, тобто, вони добре товаришували зі своїм другом дитинства, а потім зустрілися в юності якось все пішло поїхало, і через пару років вони одружилися. Я була дуже щасливою за них. Хоча я була набагато молодшою за них, але Таня якось мене врятувала від кривдників і відтоді ми товаришуємо. - вона мимоволі поринула у спогади.

 Я також сиділа і все думала, а якщо тато прав. А що якщо, це доля?! Якщо так я не проти. Я усміхнулася і надпила гарячий шоколад. 

  Час минав ми спілкувалися. До мене зателефонувала мама, якраз тоді, коли я вже збирала речі, аби покинути це чудове місце.

 - Так, мамусю, ну що в тебе вийде зі мною піти на концерт? - спитала я.

 - Ох, доню, вибач мені, але тобі прийдеться піти з кимось іншим, дуже багато роботи, боюсь я навіть додому якщо приїду буде дуже добре, якщо ж гіршим не буде заночувати прям тут. - її голос був таким засмученим та жалісним, що я майже повірила в цю вигадку, але не почала мамі нічого казати, можливо це і до кращого, адже я точно знала з ким хочу провести сьогоднішній вечір. 

 - Добре мамо, дуже шкода, адже це твоя улюблена група,і знову робота забрала увесь вільний час на відпочинок, але ти не сумуй, я тобі обов'язково все розповім, коли повернуся з концерту. - повідомила я їй.