Маленьке щастя

 - Привіт, моя солоденька, з вісімнадцятиріччам, яка ти сьогодні гарна, бажаю завжди бути такою чарівною як сьогодні, нехай усі твої мрії збуваються, міцного тобі здоров'я та чарівного щастя, - почала вітати мене тітка Марія. Мені було дуже приємно, це саме була моя хрещена, мамина найкраща подружка та мама моєї подружки, але що тут робив - Стас я не одразу зрозуміла. У хлопця також був наче легкий шок, неначе він вперше мене бачить. Моє серце знову почало битися як скажене, і чому ця людина на мене так діє, я не могла цього збагнути ?! Тітка Марія простягнула до мене пакунок обійняла та поцілувала. Я запросила їх до столу, тітка завітала в середину, десь здалеку її помітила моя мама та почала гукати до себе, а ми зі Стасом так і стояли, дивлячись одне на одного. Я помітила  одразу у хлопця якусь клітку, точніше частину з неї, адже вона була накрита блакитною тканиною зверху, мені дуже було цікаво, що там, тому я промовила  до нього першою, з того моменту, як він прийшов до нас в клас, ми так і не поспілкувалися нормально, я чомусь гадала на вечірці це зробити, але після того, що почула, я не могла зібратися та зробити перший крок на зустріч, хоча моє відчуття мене не підвело, можливо це доля чи щось  інше, і Стас все ж таки мене згадав,  хоча про це я дізналась пізніше. 

 - Привіт, Стасе, - почала я. - В нас не було гарної нагоди познайомитися, з того моменту як ти прийшов до нашої школи, та до класу, тому я представлюсь першою, я Лейла Криць, мені 18, як ти знаєш вже, хи хи, сподіваюсь ми потоваришуємо і станемо добрими приятелями, - я простягнула йому руку в знак знайомства та посміхнулась, щоки палали, я не звертала, але за мить опинилась в теплих обіймах хлопця. Стас нічого не мовив, дивився на мене зі своєю щирою усмішкою, і уважно мене слухав дивлячись мені в вічі, від цього мені стало ніяково, але я трималась аби не показати йому цього, аж поки не договорила. Стас поставив швидко те, що у нього було у руках та несподівано обійняв мене, а мені від цього стало ще ніяковіше, я не очікувала цього. Моє серце почало сильно битися неначе воно хотіло випригнути з моїх грудей, я була шокована діями хлопця, тому стояла непорушно. Схоже хлопець відчув це та затиснув мене ще сильніше у своїх обіймах. Я стояла і не могла нічого вимовити, весь світ наче зупинився. За мить як тільки я хотіла відповісти на його обійми Стас відсторонився від мене.

 - Мишка, привіт, - мовив він, усмішка не полишала його облича. Я стояла як вкопана, і уважно дивилась в його неймовірно гарні очі в них я бачила себе. -Сподіваюсь ти мене згадала, Лейлі, я той самий Стас, пам'ятаєш мене, ми ще дітьми познайомились в таборі "Серденько", - не полишав говорити він. - Знаєш, ти дуже змінилась, за цей час, стала гарною, ти і тоді була красунею, але зараз неймовірна просто, скажу одразу я тебе не одразу згадав, дещо заважало мені це зробити, але згодом все ж таки .... - він запнувся. - Ой, Лейло, я ж тобі подарунок приніс, сподіваюсь він тобі сподобається, - Стас узяв клітку, яку хвилину тому поставив на підлогу і яку я підмітила ще з початку та протягнув її мені. - Ось тримай, з днем народження, Лейлі, сподіваюсь вона тобі сподобається. Вітаю с твоїми вісімнадцятьма роками, нехай з ними до тебе прийде, щастя, успіх, легка дорога та справжнє кохання, нехай всі мрії збуваються, а це миле створіння допоможе тобі, в натхнені до успіху. - закінчив він. Я узяла клітку та скинула з неї голубе полотно, в ній я знайшла маленьке миленьке створіння, це була маленька сіро - біла шиншила, вона згорнулася в клубочок та дивилась на мене своїми бусинками очима.

 - Дяякуюю, Станя, ти все ж пам'ятаєш, мені дуже приємно, і цей подарунок, він неперевершений, як і ти сам ....- мої щоки загорілись, але я продовжила. - Дякую тобі за таке миле створінячко вона мені дуже подобається, дякую тобі за такі щирі вітання, звісно я тебе одразу впізнала, просто, просто, напевне не було можливості до тебе підійти і поспілкуватися, до того ж я хоч і сумнівалась, що ти можеш мене пам'ятати, не хотіла аби хтось у класі знав, що ми з тобою знайомі,...- я ще більше зашарілася. Стас дивився на мене таким теплим поглядом, а моє серце від цього ще більше тануло. - Хотіла спитати ще дещо, - додала я, але саме в цю хвилину до нас підійшла моя мама, вона познайомилась зі Стасом, поцікавилась, що це за миле створіння, я сказала мамі, що це подарунок Стаса, мамі він я знала не дуже сподівається, але вона погодилася і прийняла звірятко, потім ми всі разом сиділи за гостинним столом. Взагалі мама у мене була дуже охайною жіночкою, з самого маленького, я завжди хотіла аби вдома в було якесь звірятко, я б з ним гралась, піклувалась про нього, але мама була категорично проти, навіть тоді коли я приходила з бездомним звірятком, вона сердилась на мене і казала, що звірям немає місця у домі, від цих слів мені було неприємно, але я слухняно виконувала все, що казала мені вона. Тому до сьогодні в будинку не було нікого окрім людей. Шиншилу я віднесла до себе в кімнату, опісля того, як похизувалась нею всім присутнім. 

  Сидячи за столом я їла салатик та намагалась прийти до тями, на мені було дуже багато поглядів, мені було дуже не затишно, тому я вирішила піднятись та піти подихати свіжим повітрям. Коли я піднялась на балкон вже вечоріло, сонце заходило, пахло осінню, взагалі мені подобалося спостерігати за природою, в ній я знаходила свій особливий затишок! Я узяла плед та укуталась присівши. Ось вже перша зірка. Я милувалась цим моментом та цю неймовірну тишу перервав телефон на ньому було повідомлення від моєї подруги - Насті: "Лейло ти де!?Я пішла додому погано себе щось почуваю, ще раз з днем народження, усього найкращого, сподіваюсь, що своєю відсутністю я тебе не ображу, не сумуй, повеселись за нас двох. Це твоя Асюта." Я швидко набрала їй відповідь: "Звісно я все розумію, одужуй, гарного вечора, зустрінемося у школі, цемки, твоя Лейлі, дякую за привітання!". Я ще трішки посиділи та спустилась до столу. Чомусь мені здалося, що як тільки з'являвся Стас, не було Насті! І чого це вона? Вертілося одне питання в моїй голові! Щось тут було явно не те, ось тільки що?