Люба моя, з днем Народження!!!

Я заплющила очі і загадала бажання! Тиша на мить оповила кімнату, як дивовижний покров, даруючи момент абсолютної зосередженості та спокою.

Задула свічки, вони одразу ж погасли. " –  Напевне,  здійсниться! – подумки промовила до себе я!". На мить здалося, що все погане відступило назад, залишаючи місце лише для цього чарівного моменту. Мама з татом поцілували мене в обидві щічки та лагідно промовили до мене по черзі. Мама першою кинулася мені на шию з обіймами, її ніжні блакитні очі блищали від сліз радості. А моє серце переповнювалося цим особливим моментом.

–  Моя дорогенька, - прошепотіла вона. - Я так пишаюся тобою. –  Мій           тато стояв трохи осторонь, але його погляд був сповнений тепла та гордості за свою жінку, яку він безмежно кохав. Він підійшов і міцно обняв мене.

–  Ти вже така велика, – сказав він. –  Готова до великих звершень. Я щасливий бачити, як ти дорослішаєш та розцвітаєш моя квіточка. – Він посміхнувся та поцілував мене у чоло. Ми обійнялися.

–  Доню, сьогодні тобі 18, ти вже така доросла, ми з татом дуже хочемо аби у твоєму житті все склалося як найкраще, ти наша зірочка, наш котичок, наша радість, знай, що ми тебе дуже любимо, – додала мама  на очах якої забриніли сльози. Вона швидко закліпала своїми довгими та чорними наче вуглинки віями. В мене теж з самого малечку такі були. І цим ми були схожі із нею. В ці хвилини я відчувала себе ніби в дитинстві. Легко, казково та невимушено.

 – Знай, наша красуня, що ми завжди поруч, щоб у твоєму житті не трапилося яка б терниста дорога не була твій дім тут з нами, щастя тобі, здоров'я, легкої дороги, нехай усі твої мрії здійснюються, а ми обов'язково станемо твоєю підтримкою і міцним плечем,  – продовжив тато після слів мами та вручив мені маленький пакунок! У ньому я знайшла ще меншу коробочку, а в ній золотий медальйон. Я була приємно вражена. Це був бабусин медальйон, я дуже любила свою бабусю, з сумом на очах я почала згадувати про неї. Вона була дуже класною, найкращою бабусей для мене в цьому житті. За життя вона знала, що мені дуже подобається цей медальйон, але чому мама з татом вирішили саме зараз мені його подарувати? Я вирішила запитати.

– Доню, коли нашої любої бабусі не стало, я знайшла в неї в речах саме цей пакунок, там був лист, ми з татом не читали, –  мама вручила мені папірець із написом, "Читати тільки Лейлі! Коли тобі буде 18. З любов’ю твоя бабуся - буся!". Я справді любила її так частенько називати, коли була маленькою. Я узяла свій подарунок, поцілувала маму з татом, подякувала та сказала, що мені треба побути на самоті.

Я пішла до своєї кімнати, на очі наверталися сльози, адже, я дійсно сумувала за бабусею, як вона там? Чи в неї все добре? Думала я про себе,  вмить взявши себе в руки, я навіть  зуміла посміхнутись. Сіла на своє ліжечко, поклала медальйон. Узяла папірець. Вся мить наче зупинилася. Чи то ілюзія чи вигадка, але на мить з’явився запах  бабусиних парфумів. Кориця із трояндовими ванільними нотками вдарили мені у ніс. Ще більше нагадавши мені про бабусю. На мить з’явилося відчуття, що бабуся знову поряд наче зі мною. Але я все ж зуміла узяти себе у руки та розгорнути маленький клаптик папірця. Розгорнувши папірець тремтячими руками, я узялась читати, у бабусі був гарний почерк, на ньому було написано наступне:

  "Дорога моя, люба моя, Лейлі, - вона любила мене так називати, якщо ти зараз читаєш цей лист, то мене вже немає поряд. Дівчинко моя, я дуже тебе люблю, навіть коли я не поряд, я завжди з тобою, пам'ятай про це. Сьогодні тобі 18, ти вже доросла, на крок в доросле життя, я тобі бажаю моя хороша, тільки легкої дороги по життю, нехай твої всі мрії збуваються, а мама з татом обов'язково тобі допоможуть в цьому, обов'язково будь хорошою і доброю людиною, хоча саме таким людям дуже важко по життю, але попереду в тебе безліч нелегких задач, будуй своє життя як бажаєш ти цього, квіточко моя я дуже за тобою сумую, та маю тобі дещо повідомити. За життя я б не змогла цього сказати, тому пишу зараз, люба наша, ти повинна знати, що мама з татом тобі не біологічні, але вони тобі рідні, тебе вісімнадцять років тому покинула біологічна  мати, ми її добре усі знали, це була найкраща подружка твоєї рідної нинішньої мами. Нажаль, моя люба, так буває в житті, іноді деякі люди дуже слабкі духом, і зламуються при першій же проблемі в цьому житті, моя маленька, вибач мені, що не розповіла раніше. Але мама з татом категорично були проти, тому я не могла. Це була їх таємниця, не моя. Чому саме я написала цей лист і хотіла щоб ти його відкрила на своє 18-річча???В тебе напевно купа запитань ! Тому що це саме той вік коли ти можеш сама вирішувати. Моя люба, якщо ти зараз в шоці, це нормально, серденько моє, не тримай своєї образи на батьків, вони тебе дуже люблять. Якщо ти захочеш дізнатися, хто саме твоя мати, то будь –  ласка, запитай про це опісля свого дня народження, повеселись від душі, адже 18 років лише одні в твоєму житті. Я бажаю тобі тільки здоров'я, злагоди, та віри у свої сили. 

                                             З любов'ю твоя бабуся – буся, цьомаю тебе моя крихітко. Знай я завжди поряд!

Мені стало сумно від цього листа. По щоці пробігла швидка солона, сльоза. Серце вмить защемилося та перехопило дихання, все вмить стало сірим, неначе тільки но пройшов холодний дощ.  "Але ж як так?" подумки пролетіло в мене в голові. Невже увесь час мене обманювали! Я не вірила в це! Але твердо вирішила для себе, якою б гіркою правда не була я зможу її прийняти. Нажаль, тоді для себе я навіть не уявляла, якою гіркою вона може бути.