Епілог

— Не треба! Благаю! — кричала і молила тендітна шатенка, лежучи посеред вузької вулиці прямісінько на брудній бруківці. — Забирай все, що хочеш, роби, що хочеш, але мене не чіпай!!! 

Її голос був кволий і скрипучий, що розчути, чи то кричить жінка у віці, чи молода дівчина — ніяк не можна було. Але чітко було чутно чоловічий сміх. А ще було добре видно, як його рука замахується й зависає в повітрі, набираючи розгон, щоб в результаті з усієї сили залишити свій відбиток на її щоці, під очима та на руках. Он ребра вже дізнались силу чоловічої ноги сорок третього розміру, носок якої торкався тулуба і діставали, мабуть, печінки і нирок, бо вони добряче розболілись тепер.

— Я зроблю все, як ти хочеш, але не чіпай мене! — знов благала сердешна, завиваючи від болю, поки на фоні ще досі сміявся її кат.

Та поблизу почулись глухі кроки. З якого саме боку, ні жертві, ні її мучителю, не було зрозуміло, але катюга припинив гамселити тіло, що розляглося перед ним на брудній кам'яній дорозі.

— Зараз ти заплатиш за все, іроде, — промовив чолов'яга, котрий вийшов з лівого вугла, широка спина якого виділялася на місячному тлі. За такою спиною тільки й ховатися в разі чого.

Той, що раптово з'явився, різким рухом схопив мучителя за шкиберки й віттягнув його від жертви спочатку на десять кроків, а потім, після буцання ніг катового низу тіла, ще на двадцять, опинившись майже на розі вулиці, а потім і зовсім зник, разом зі своєю здобиччю за вуглом, звідки вийшов. Потерпіла жінка з острахом і подивом, сперлась на тримтячі руки та спробувала піднятися на ноги, але свіжі побиття не дали їй цього зробити, болючим відлунням розлившись по всьому тілу.

Через деякий час спроби досі не були успішні... Якби не рука її рятівника. Чоловік в чорній шкірянці подав їй свою праву руку й лагідно доторкнувся лівою до її талії. Вже через п'ять хвилин вона повисла на його плечах, ридаючи з вдячності незнайомцю за порятунок від її п'яного і законного чоловіка, від якого доводиться тікати ночами по вулицям в легкій нічній сорочці.

***

— І де ти був? Чому пальці знов збиті? Зізнайся чесно, кого лупцював цього разу? — склавши руки в боки, зустрічає дівчина з волоссям кольору молочного шоколаду свого коханого на порозі їх квартири, в яку вони перебралися два тижні тому.

— Бігав я. Бі-гав, — засміявся розслаблено бігун, по складам вимовивши свою відмазку, підступаючи до дівчини зправа і ніжно полонивши її в свої обійми. — На пробіжці був. І віджимання, звичайно, робив. Від каміння. Ох, ці вулиці середньовічної Європи, які не підлягають реставраціям і змінам — жартома відказує, прибираючи пасма волосся від очей своєї коханої.

— Так я тобі й повірила. Мабуть, знову світ рятував? А на сніданок до своєї дівчини й запізнився. Ото ще, герой, називається, — й собі гигикає дівча, навмисно сформувавши ображнене лице й надуті щоки. — А боржниці ніякої не знайшов за ту свою пробіжку?

— Ну, а якщо й знайшов — то що? Ревнувати будеш? — торкається плавними та поступовими рухами красень з біцепсами до шовковистого, хоч ще й не розчесаного, волосся, ніби до кришталю, та розгладжує кожний їх заплутаний клубочок. За останні місяці в них з'явилась традиція — в їх сім'ї розчесувати дівоче шовкове волосся має право тільки він особисто.

— Звичайно, що так! Це ж я і тільки я твоя єдина боржниця. Назавжди твоя, — дивиться на нього з-під лоба, наче кошеня, своїми оченятами зі смарагду, викликаючи у дужого чоловіка сентиментальність.

— Цим все й сказано. Ревнощі ні до чого, бо ніяка інша з тобою не порівняється, Мишко. Ти неймовірна.

Цілуючи її в солодкі вуста, на яких ще були залишки крему після поїдання свіжих італійських круасанів, чоловік, із широкою спиною у шкіряній чорній куртці, бере свою красуню за руку й веде її вниз по сходам на перший поверх їх двохповерхового котеджу. Пара італійців середнього віку, які являються їх сусідами, також саме зараз виходять зі своєї квартири на першому поверсі та вітаються з ними жестами, з усмішкою до вух. Це саме повторюють і закохані голубки, забуваючи про момент зустрічі на порозі.

— Цікаво, а весна тут така ж сама, як і осінь у Франції? Чи як зима у Іспанії? — питається дівчина, міцно схопившись за лікоть свого супутника, крокуючи бруківкою тихого і затишного містечка, розташованого біля берегів Середземного моря.

— Подивимось. Якщо не сподобається — ти скажи мені. Я владнаю все і домовлюсь з погодою, — не припиняє жартувати її суджений, даючи зрозуміти, що у нього сьогодні відмінний настрій. — Для моєї коханої я все зроблю, що можливо і не можливо.

— Заради мене? — приєднується дівочий щасливий сміх до діалогу, наповненного ніжних почуттів.

— Заради тебе.

Повторивши мантру їх кохання, пара знов злилась в поцілунку та обіймах. Вони розчинялись один в одній віддано та пристрастно, і збоку одинокому перехожому в цей момент здалося, що вони й справді мають пластилінові тіла, бо не видно було чітких ліній їх рук чи обличь. Перехожий, а саме елегантно одягненний чоловік в літах з тростиною та шарфом, модно зав'язаним на шиї, невдоволенно цокнув і зітхнув, згадавши й свою молодість, десяток коханок та ночі жагучого кохання. Аж зазрість в'їлася в носа, дивлячись на таку картину. Йому б їх роки!

А закохана пара почимчикувала далі, а саме до одного знайомого біженця із Середньої Азії, котрий люб'язно запропонував свій гараж в якості стоянки для їх автомобілю. Сьогодні вони запланували пікнік на березі уривстого, але дуже красивого берега, з якого відкривається захоплюючий вид на море. Мишка в такі моменти жалкувала, що не дружить з пензлем, бо такий пейзаж не можна не хотіти перенести на білі полотна. Тільки шкода, що знаходиться це місце в сотні кілометрів звідси, тому без автомобільних колес ніяк не обійдеться. А так хотілось би ще прогулятися пішки, тримаючись за ручки, наче малеча.

Відвідавши супермаркет, посміхаючись кожному зустрічному, пара, вже з повним пакетом смаколиків, все-таки дійшла до свого місця призначення і вирушила у дорогу вже з вітерцем. Хвилююче захоплення не запізнилося, коли їх авто яскраво червоного кольору зупинилося і виплюнуло їх в світ фарб та свіжого повітря. Сонце зігравало холодне море, а воно плескалось великими хвилями по всій своїй площині. Тишу тривожив лише вітер, що й гнав морські хвилі розбиватися об скелі, які нависали над морем грізними стражниками. Не зважаючи на небезпечні спуски, краєвид заспокоював і викликав відчуття блаженства.