13.1. Мишка

Божевілля. Суцільне божевілля! З ким я зв'язалася? Вбивцями? І це їх помста, в якій я приймаю участь?!? І про план помсти мене, звичайно, не повідомили!!!

Мова йшла лише про зваблення багатія та про те, що трійці кортить залишити його в дурнях. Якби Нонна не обмовилась про незаконність дій, я б і далі вірила, що звернувши увагу на мене, старий пердун не виграє якийсь тендер, його конкуренти по бізнесу відіжмуть в нього деяку частку якихось там акцій та якісь землю, за що Містер Х почне з ними безуспішно судитися. Потім же його раптово пов'яжуть за підлаштовану корупцію і він нарешті отримає ув'язнення, хоч і не за вбивства, але також за все хороше і не дуже. Це все розповідав мені Михайло, ясно даючи зрозуміти, що вони працюють на конкурента багатія і з цього матимуть вигоду та вгамують свої образи, хоча б частково. Нарешті він не зможе відкупитися ні від кого, бо все організують чисто.

Як прикро усвідомити, що через власні незнання я купилася на ці байки! Деякі сумніви, насправді, були, але, чи то від нових почуттів приглушило їх, чи просто я така дурна, бо повірила словам симпатичного мені чоловіка. В світі меркантильних людей, де всі продаються і всі купляються, як так просто могли б ув'язнити багатія, який далеко вже не перший рік в своєму бізнесі?!? Та й для помсти це ще м'ягко, що я дивуватися почала, які чудові люди оточують мене.

Закоханність — це завжди ідеалізація об'єкта своїх почуттів. От і мене спіткала ця біда. Я бачила в його очах жагу крові, але вірила, що він краще, чим здається. Боялася, але тягнулася. Відчувала, що справи з ним ні до чого хорошого не приведуть, але хвиля незвіданних мені почуттів переконали повірити словам з його вуст, які так солодко та приємно було цілувати.

— Дякую за натяк. І поради. Ти дуже люб'язна, — шмигаю носом й озираюся по бокам, бо в горлі засіло нав'язливе, до свербіння, бажання.

— Не перебільшуй. І не турбуйся, маленька. Все буде добре.

Нонна обіймає мене ще раз, вочевидь заспокоюючи, помітивши зміни в моєму настрої. Та цієї митті я рішуча, як ніколи, і моє бажання вже стало планом. Нашвидкоруч згрібаю все своє майно, не забуваючи і про пакет від Нонни, й поспішаю до Руслана, аби він відвіз мене до гуртожитку.

Фотографії зйомки вже оброблені і мені їх показують. Дивлюсь на ту дівчину в елегантній коктейльній сукні і дивуюсь її щирим очам, в яких жевріли почуття та сподівання на взаємність. І як можна бути такою довірливою? В голові все чіткіше вимальовується план. Свій. Вже навчена, що не можна бути причетною до чужих планів  Необачно.

Менше, ніж за пів години, я вже на своїй зупинці. Кінцевій. Дисплей телефону показує дев'яту вечора. Кидаю невиразний погляд похапцем на Руслана й покидаю його авто. Однак, не поспішаю йти до входу в гуртожиток, а проводжаю поглядом, як завжди причепурену, автівку.

З грудей, ніби з ворожих тенет, невблаганно прагне вистрибнути серце. Переймаюся, чи не помітив нічого дивного в мені Руслан, адже з ним намагалася поводитися максимально природньо, щоб він не помітив мого хвилюючого стану. Тепер же можу зробити видих і... зробити те, що задумала. Маршрутні таксі до потрібної мені вулиці ще годину, як будуть курсувати.

Їхати не довго — однак в голові туман. Вечірнє місто не зваблює своїм виглядом, а от думки навпаки — гіпнотизиють і не випускають зі свого хапучого павутиння.

Що сказати? Що зробити? Як бути? Чи вірно моє рішення? Що отримаю в результаті?.. Так і крутяться ці запитання в голові, поки їду а маршрутці десять зупинок і виходжу на потрібній, а потім прямую напівосвітленною вулицею до знайомого мені під'їзду та поки чекаю, коли ж хтось вийде чи зайде з нього, аби чкурнути всередину.

Дочекавшись нагоди — опиняюся по інший бік дверей під'їзду і вже крокую сходами вгору, як раптово... виникає ще одне запізніле запитання. А раптом я даремно приїхала??? І не тому, що отримаю негативну відповідь, а тому, що ніхто не відчинить.

Паніка піднялась піщаним буревієм, що аж забракло повітря й долоні вспітніли. На іспитах й то хвилювалася менше. Однак — пальці вже натискають на дзвінок... Краще б це вже був курок пістолету — надійніше і швидше результат був би.

— Що ти тут робиш!?!

Чоловічі руки зі швидкістю поривчастого вітру перед дощем, перетягнули мене через поріг та зачинили двері за мною. Та я від цього лише зраділа. Реакція хоч і не надто гостинна, скоріше треба готуватися вислуховувати нотації, але я від щастя аж усміхнулася, бо напроти себе бачу його очі. Він вдома, а не на своїй нічній роботі, через що я так сильно переймалася.

— Ну і що це таке?!? Ти в своєму розумі!?! Що було сказано? Не спілкуватися зі мною! Чого ти тут?!? — Михайло не стримував своїх емоцій і брів, що насунулися один на один ніби единоборці. — Руслан відвіз тебе додому! Ти з якої радості не в гуртожитку?!?

— В мене до тебе розмова. Серйозна. Дуже серйозна, — відрізаю і відчуваю, як посилилось хвилювання, що аж в голові трохи паморочиться. Ще б пак! Думати і говорити йому це в очі набагато складніше.

Брови-единоборці заплигали наче на батуті, але він промовчав. Шумно видихнув, протер зморено очі і жестом руки запропонував піти на кухню, пропускаючи мене першою, як і годиться джентельмену.

— І що ж за розмова? Нонна тобі сказала щось таке, що не сподобалося? — ніби просканував мій настрій, вгадавши вірну відповідь заздалегідь. Нонна встигла докласти чи інтуїція?!?

— Не звертай все на подругу. Краще відповідай за себе, — мов електричний струм вдарив між нами і я нарешті не стрималася, даючи волю емоціям. — Ти вбивця?!? Ти хочеш бути вбивцею!?! — гнів здивував своєю силою, що котилася моїм тілом і зароджувала в ньому тремтіння. — Я була про тебе кращої думки! А ти! А ти хочеш вбивати людей, бо, бачте, помста — це ціль життя! От тільки нащо сторонніх людей було в це втягувати??? Я потім як співучасниця йтиму, виходить?!? От тільки мені нічого не сказав за це. І як це розуміти?!? Як довіряти тобі після цього?!? А що, як завтра мене зґвалтують? А потім нічого й не доведеш. А що, як мене вже зґвалтували, але ти замовчуєш про це, аби тільки видати за незайману, якій важлива її честь!