11.2. Мішка

— Оце так друзі, називається! Вони так завжди. Самі поїхали, а посуд мити і доїдати, допивати, прибирати будуть інші, — щиро засміявся я, махнувши рукою на залишок половини тортика та три пляшки шампанського. Я трохи перестарався із кількістю. Гадав, що святкувати будемо довше.

— Ой ні, мені вже нічого не лізе. До того ж, я начебто модель, треба слідкувати за фігурою і дотримуватись дієти, — говорить Мишка ніби на повному серйозі, але через секунду пирскає сміхом.

— Будемо вважати, що сьогодні в тебе шампанська дієта, — відкорувую нову пляшку, даючи зрозуміти іменинниці, що вона не відвертиться.

— Я ж не вмію пити! Мало кого цього разу почну хотіти. Пегаси вже були, то може якогось відьмака піду сьогодні шукати, — жартує під стать мені юна красуня, отримавши від мене свій, наповненний вщерть, келих.

— Оскільки ти п'єш в моїй компанії, то сьогодні все під контролем. Нікого шукати не треба. Я все вже вирішив і владнав, — роблю добрий ковток напою з бульбашками, зловивши себе на думці, що мені дуже подобається жартувати з цією шоколадоволосною.

— Цікаво. І шо ж наразі під твоїм контролем? Все? — усміхається так природньо, безтурботно іменинниця, а я розумію. Який, до біса, контроль?!? Та я втрачаю його! Мене тягне до неї!

Жарти, жартами, але вона неймовірно вродлива. Стоїть зараз напроти, смакує напоєм, ледь пригублюючи келих... Хотів би я стати келихом в її руках, щоб ось так, по її бажанню, припадати до дівочих розжарених вуст.

Та чи я дурний, чи як? Не можна. Між нами прірва, в яку потрапивши я помру. Або ж її на вічні муки та страждання приговорю. І нащо їй це? Щоб згадувала і проклинала мене?!? І куди я її штовхаю? В чиї лапи? Не треба було цього всього. А тепер щось змінювати вже пізно.

— Все гаразд? — Мишкина усмішка десь зникла. Стурбовано дивиться на мене і... переймається через мій стан?

— Все добре. І все під контролем, — процідив я між зуби, стискаючи все міцніше келик в руці, який в наступну мить... розлетівся на друзки... Перестарався.

— Міш! — жах вималювався на дівочому обличчі в ту ж секунду. Злякалась за мене?

На щастя, Мишка стояла далі і друзки келика її не зачепили. Натомість деякі з них подібно піявкам глибоко засіли в мою долоню. Кров зацебеніла і розповсюдилася по площі моєї правої руки. Я дивився на це видовище і нічого не відчував. Абсолютно. Жага помсти і ненависть до самого себе вщухла. То не келих тріснув, то мої емоції.

Натомість до мене кинулася Мишка і повернула емоції. Але інші. Один її дотик — а на душі вже стало так спокійно і затишно. Із глибоким занепокоєнням та жалем вона невгамовно заторохкотіла:

— Що ж це таке!?!? Болить? Дуже? Я зараз вийму! Ой, під ногами скільки! Ой, потерпи, Мішенька! Ой, та що за біда така! А бинти тут є? Зараз пошукаю! Зачекай, Мішенька! Потерпи! Я зараз!

Така кумедна. Заходилася обшукувати всю кімнату, потім перейшла до ванної та кухні і коридору. Більше кімнат не було, на щастя. 

Поки вона бігала, я й сам, без всіллякої допомоги витяг кілька друзків від келиха. Навчений вже, бо траплялись випадки. Спокійно пішов на кухню, скориставшись моментом, поки дівчинки не було на горизонті, і взяв віник із совком. Випитий алкоголь та кровопускання давались в знаки і мене ледь-ледь хитало, але я впорався. Та розпочати прибирання не вдалося.
Ураган Марія у шухляді ванної кімнати знайшла перекис водню, а в своїй сумочці пластир і знов закрутилась біля мене.

— Більше нічого немає. Дуже болить? — питає і округлює свої очі. — Я сама приберу! Але спершу твоя рана!

Так-сяк, але спільними зусиллями нам вдалося зупинити кров та прибрати наслідки моєї емоційності. А Мишка навіть вимила посуд та принесла на моє прохання чистий келих.

— Ти хочеш ще пити? Може ну його, те святкування?

— Я буду обережним. Обіцяю, — усміхаюся, приймаючи келих з її рук та торкаюся її талії, аби всадити поруч із собою на ліжку біля столику. — А ти розслабся. Сьогодні твій день. Хочеш, в якості подарунку, я навчу тебе правильно вживати алкоголь?

— Дякую, ось тільки один дарунок, а точніше його наслідки усунули. Скільки можна подарунків?

Та, все ж таки, вона погодилась. Сміхом в унісон, як підтвердження нашого взаєморозуміння, та легким цоканням келих об келих закріпили угоду.

— Головне правило вживання алкоголю — не опускати градус. А ще — не робити різких рухів і не лежати.

— А як же закуска? — додає, здається, що голодна ласунка, облизуючись на залишок трьохкілограмового тортика.

— Також важливо. Приступай до завдання.

Чомусь нам стало смішно. Мишка емоційно поділилася своїми враження від мого поранення, а потім ми, з усмішками та дитячою безпосередністю, відчуття яке вже було для мене забуте, описували смак десерту. Було весело і приємно. Особливо дивитись на неї.

Від її одного погляду я отримував ще більшу насолоду, ніж від шампанського та чергового шматочка тортика, які, до речі, чомусь швидко зменшувались у кількості.

— А тепер пропоную на брудершафт, — осмілився на нечуваний крок, відчувши оп'яніння в достатній для цього кількості та простягнув руку до спантеличеної Мишки.

Вперше за час після мого поранення вона осіклася і сховала свою усмішку. А от хвилювання сховати їй не вдалося. Очі забігали в різні боки, дихання пришвидшилось, на чолі з'явились декілька крапельок поту. Я ж кажу, що вона кумедна.

— Навіщо це? — мовила через силу, знов намагаючись повернути собі усмішку.

— Щоб закінчити те, на чому я тебе розбудив.

І що це я верзу? Що роблю?!? В самого дах їде, мабуть. Давно не пив шампанське, що встиг добряче так сп'яніти? Ти бач, що уткнув! Не можна у прірву! Не стрибай!

— А що було? — прикидається невинною дівчинка, кліпаючи своїми ляльковими очима, глибоко в яких я бачу її щиру, чуттєву та ніжну душу. — Нічого ж не було. Розбудив та й розбудив. Якби ж я далі спала, то б залишилась без сюрпризу.

— Що тобі снилось? Як завжди нічого не пам'ятаєш? — не відступаюся від свого, заглядаючи в її очі, від чого вона раз у раз ковтає слину, подібно гігантським хвилям, котрі ловлять серфінгісти. — Мені здалося, що ти хотіла когось поцілувати. Можливо мене?