12.2. Мишка

Нестерпні дні. Вчора в першій половині дня забрала остаточно документи з університету. Післязавтра з'їзджаю з гуртожитку. Ще не верішила, що робити далі та куди і коли перевестися на навчання. Мешкати тоді в гуртожитку чи арендувати житло? Коли приїду додому обов'язково розповім про все мамі. Вона в мене не із сварливих, тож прийме моє рішення і допоможе із подальшим вибором.

І про Мішу їй розповім. Завтра операція скінчиться і, гадаю, всі його забаганки будуть вирішені, то ж це все вже не буде секретом. Аби тільки його почуття до мене виявились не просто прикриттям чи маніпуляцією.

Поки що Міша заборонив нам бачитись. І номер свій з мого телефону попрохав видалити, що я й зробила вранці на своє день народження. До речі, це прохання я вирахувала з тих п'яти, його можливих. У Руслана повсяк час питала за нього, а той, або мовчав, або фиркав щось у відповідь. А вчора (зовсім це в голові не вкладається), взагалі сказав забути про Михайла. З чого б це?

Руслан мені здається дивним. На вечірках цей парубок вмикає публічну особу і натягує маску душі-компанії, а от наодинці — гаркає, як собака з пораненною лапкою, яка не хоче, щоб її чіпали. Ну та й грець з ним! Головне, що він мене охороняє.

Нонна єдина з усієї трійці мені допомогає найбільше. Хоч я не так часто бачуся з нею, але її поради залітають на "Ура". Той злодій-маніяк Містер Х, який представився особисто мені, як Ромео, ведеться на все, що я роблю за порадами. На кожній з вечірок мені перепадають його подарунки. Вчора от був діамантовий ланцюжок. Нічого собі! З роду не бачила таких прикрас!

Ох, от розповім все мамі — вона й рота до землі відкриє! За декілька тижнів скільки всього: подарунки, гулянки, операції з помсти... і Міша...

Проте, відверто кажучи, я вже почала думати, що з ним більше не побачусь. В мене навіть думки зачаїлись: а раптом мене дійсно зґвалтує той дід Ромео і саме для цього вони всі троє мене й готують? В нас в селі, свиней ріжуть по цьому ж принципу. Спочатку мало не в рильце цілують, а потім кіл в серце і фасують — туди кров, сюди кишки, а м'ясо в морозилку. Збираючись годину тому на фотосесію саме про це й замислилась.

Та вірогідно, моя віра в справжність наших з Мішою почуттів не даремна. В студії я одразу ж відчула запах його парфюмів, а потім наткнулась й на очі. Вони засяяли зірками, вгледівши мене! І весь вечір, якщо я була в його полі зору, так пильно стежив за мною! В тих поглядах я роздивилась сум, відчай, бажання і ще... біль?

Так хотілось з ним поговорити, але нам не дозволили. На Руслана щось найшло, а потім й на Нонну. Нікого не залишилось на нашому боці — всі наче зговорились. Чітко вказували, що мені робити, де йти і яку позу займати під час фотозйомки. Добре, що хоч цього разу фотографувутися довелося одягнутою у вечірню сукню.

Мала надію, що після години тортур позуванням, буде можливість хоч трохи перекинутися з Михайлом бодай кількома фразами, але ні. Прийшла в гримерку, де трійця зачинилась на своїй нараді, а мене повідомили, що Михайло вже пішов. А Нонна, не гаявши часу, і далі свої уроки мені викладати почала.

— За одяг, макіяж і поведінку зрозуміла? — вручила мені пакет з одягом, підборами та навіть косметикою через пів години. — І обов'язково одягни той ланцюжок, що він тобі подарував.

— Добре. Зроблю, — слухняно погоджуюсь, але душевні муки змушують думати зовсім про інше.

— Так, маленька агов! Ти що, боїшся? Та ти неймовірна! Я вірила в тебе з першої хвилини, з першої згадки про тебе від Міхаельчика! — слова знов хвилюють моє серце, яке, здається, аж закололо. — Він говорив про тебе тільки хороше і запевнив, що ти та, хто нам потрібна. Ми погодилися ще сумніваючись, але тепер бачимо — не даремно, — примітивши мій печальний погляд защебетала солов'єм для мене похвалу. — Головне і далі бути такою ж, як і завжди. Дотримуйся однієї лінії поведінки, — підфарбовуючи свої губи наголосила порадниця.

— Зрозуміла.

— До речі, красуня. Це стосується, як Містера Х, так і... Міхаельчика, — відклавши помаду, вона продовжила реставрувати свої вії тушшю, а в мене знов закололо серце, що аж в очах потемніло.

— А до чого тут Михайло?

— До того, що видно, як він тобі подобається, — в дівочих очах навпроти з'явився якийсь докір. — Та ти пам'ятай, що ти просто його боржниця. Не перетинай межу. Звична річ, що Міхаельчик мачо і в нього можна легко закохатися, але повір — краще виконуй свої обов'язки. Думай про справу. По її завершенню, яке, я гадаю, буде вдалим з твоєю допомогою, всі ми розійдемся по різним бокам. Ти мені симпатична, маленька, як і хлопчикам, але повір — не треба ні до кого прив'язуватися. Це доросле життя і люди в ньому всі тимчасові. Це мама в дитинстві завжди біля тебе і поруч, а в дорослому житті такого немає. Люди з'являються і зникають. Легше буде, якщо сприймати кожні взаємовідносини, наче якийсь контракт. Тимчасовий. Ось маєш ти подругу, скажімо, в університеті, але вчитися ж вічно не будете! Уяви, що час контракту вашої взаємодії дорівнює рокам навчання і вуаля — згодом тобі не буде боляче, якщо ви припините цю дружбу. Уяви, що кожний твій знайомий лиш на деякий час і не тримай нікого в серці, а просто виконуй умови контракту. З кимось товаришуй поки працюєш в одному місці, з кимось — поки відвідуєш одну і ту ж кав'ярну, з кимось спілкуйся хоч кожен день, поки не вийдеш заміж, а з кимось — поки маєте схожі ідеї. У кожної людини з тобою є уявний контракт і ось це "поки". Поки сніг не розтане, поки не втратите зв'язок чи спільні інтереси. Кожне спілкування обмежене в часі та почуттях. Не перетинай межу, щоб не було боляче по завершенню контракта.

Мудра настанова Нонни розчулила мене і влучила в ціль. Невже дійсно мої здогадки правдиві і Михайло лиш маніпулював мною? Він не збирається зі мною більше бачитись? Він не хоче мені зараз і слова сказати? Що було — то загуло і взагалі — то все шампанське?..

В цьому випадку вона має рацію. Мені не треба відчувати те, що вже зародилося десь в районі серця. Нам не по дорозі.