10.2. Мишка

— Яка ще фотосесія? Знову!?! Скільки можна? — моє невдоволення самовпененно виговорилось, не встигла й вийти зі стану афекту. — Я більше не хочу співпрацювати з Фотографом! І фотографуватись також!

— Заспокой свої таланти, — зовсім байдуже відповів Руслан, розганяючи авто до божевільної швидкості.

— Ти мене вбити хочеш за те, що я відмовила йому?!? Але це такий план! — і злякалась, і приготувалась атакувати першою, в паніці хапаючись за пасажирське сидіння. Не вистачало ще напередодні свого повноліття в котлетку зім'ятись в цьому автомобілі.

А що вони хотіли? Щоб я скакала перед всіма цирковою мавпочкою? Мені здалося, що саме час проявити характер. Хоч і дивним чином. А що? Відмовитись я вже не могла, оскільки сама собі пообіцяла віддячити своєму "рятівнику". Він дійсно мені допоміг і відмив від ганьби.

Сьогодні на підготовці до останнього іспиту уваги до моєї персони в університеті поменшало. До того ж, я не чула сміху за своєю спиною. Тільки я винна, що тоді піддалася провокаціям та напилася. Вперше в житті. А потім кричала на все горло, що...

Фух! Добре, що більше я не фанатка Дениса Прокопенка! Він повний довбень! Через нього, а точніше, через уявні почуття до нього я опинилася у справжній сраці. З якої мене витяг, на мою радість та біду, саме Михайло.

Мікеланджело, Майкл... Міхаельчик. Фу! Нонна до нього ставиться, наче до якогось милого кошеняти! Вчора, даючи мені уроки "як спокусити Містера Х" вона згадувала свого любого "Міхаельчика". Так ніжно про нього розповідала, шанобливо та фанатично похвалу на його маківку сипала, ніби він якийсь супергерой.

Ага, де там! Супергерої так не витріщаються на дівчат в одній сорочці!!! Аж слиною мало не давився. От тільки так і не зрозуміла, чи то слина від злості, чи то від...

Ні — я не можу йому подобатись. Він же по хлопчикам! А Нонна по дівчаткам. От вони і дружать, бо нетрадиційні обидвоє. І тому таку шану віддають та відгукуються з особливо ніжними почуттями один до одного.

А мені то що з цього? Я просто дотримуюсь свого слова! Сказала, що у справі, що їх... спільниця, то ж тепер і маю клопоту.

Найважче було роздягнутися перед зовсім незнайомою мені людиною. Ще й чоловіком! Ще й сорокарічним!!! Та йому байдуже було — це очевидно. В тій студії мабуть кожен день якась красуня роздягається.

А я ще й норовливість свою підключити надумала! І все заради того, аби заткнути того свого "рятівника". Ха! І в мене вдалося. Він сам вийшов, не спромігшись мені протистояти. Навіть Фотограф вже не зміг нічого зробити. Хай знає, що бути вдячною не означає бути на його боці!

Саме це я і сьогодні утунула. Якщо я головна героїня, то і правила мої. Скориставшись порадами Нонни мені вдалося заволодіти увагою того Містера Х навіть легше, ніж я собі уявляла! Ми тільки з'явилися на вечірці, а він вже й біля мене стовбичив. Галантний такий, ошатний, в піджаку вишитим бісером та із золотими ґудзиками. Та й решта його одягу та аксесуарів була не менше вражаючими. До біса багатий ще й з ботоксом! І йому п'ятдесят? Навіть деякі мої однокурсники так юно не виглядають, як цей старий, але не точно, пердун.

І його зацікавила я? Дівчинка у синій ажурній вузькій сукні із вирізом на спині, котру мені вручив цього ж вечора Руслан і примусив переодягнутися в нею в його автомобілі?!? Дівчинка, котру представили, як модель-початківця і якій пропонували навіть співпрацю якісь там модельні агенства?!? Дівчинка, яку сфотографували неодноразово журналісти на вечірці, ніби вона голлівудська зірка?!? Дівчинка, в широкі відкриті очі... і в очі бюсту якої заглядали чужі зіниці в золотій оправі та благали про зустріч?!?

Йому нашепотіли про мій вік та... цнотливість. Аж цікаво стало, хто і як поспів про це повідомити йому. Треба всіляким Русланам та Фотографам язика повідривати. Особливо до останнього накопичились претензії. Мало того, що він безсоромно, хоч я для нього просто черговий пластилін, розглядав моє тіло через об'єктив камери, так моє фото зараз стало плакатом і, разом з іншими декількома такими напівоголеними дівками, було основним стендом для сотні роззяв, котрі милувалися, оцінювали, критикували мою позу, та як я невинно закрила руками груди!!! Не маю сумнівів, що саме Фотограф і виявився пташкою, котра любить нашіптувати чужі секрети.

І я йому відмовила! Інакше просто не могла.

— У такої феї мабуть повно залицяльників? Чи можу я поповнити їх ряди? — торкнувся вказівним пальцем з важким перстнем мого плеча.

— Ні. Для цього треба пройти кастинг. На жаль, він зараз не проводиться, — увімкнула і я холодність, як вчила цьому майстерства Нонна.

— А я виняток з правил. І для тебе буду таким. А ще я вмію виконувати бажання. Яка твоя заповітня мрія? Зі мною вона здійсниться, — його білосніжні вініри світились, затьмарюючи вогні далеких зірок, котрі були цієї ночі нашим дахом над головами.

— Я мрію, щоб мене не чіпали, — два кроки вперед і відвернутися. Начебто, настанови Нонни ніякі не забула.

— Дівчинко, ти ще не пізнала справжніх моментів "чіпляння". Я зможу підкорити тебе за три побачення, — бачу його зарозумілу посмішку, яка все розширюється і розширюється. Чорт! Не вдалося витримати і не обернутися до його обличчя. Не всім лекціям Нонни вдалося прижитися в моїй пам'яті. Але як по-іншому?

— Що?!?

— Що чула, крихітко. Я візьму тебе за три дні. Ти не зможеш встояти, — він нахилився до мене, але я вчасно встигла відмахнутися від його вуст.

Без жодних сумнівів я йому відмовила. Хотіла плюнути в обличчя, але ні. Відмовила і гордовито відсторонилася, сховавшись за спиною Руслана, котрий тримався на грані, аби не нагримати на мене за поведінку. Добре, що біля нас завжди вертілись люди і зі мною чи з моїм тимчасовим менеджером хтось неодмінно хотів поговорити, а то б мені були непереливки!

Не минуло й пів години, як в мої руки потрапив... букет білих лілій. Розкішний букет, який я ледь-ледь втримала, із запискою: "Відлік пішов. Ти будеш моєю. Зустрінемось завтра ввечері."