10.1. Мішка

Я її недооцінив. Ще й як! Хоч і кажуть, що перше враження стосовно людини насправді відображає всю її суть, але ні — я її недооцінив. Вона не була, ні порожньоголовою, ні безвідповідальною, ні німфоманкою. Ця дівчина ще всім нам продемонструє, де раки зимують!

І з кожним разом вона дивує мене все більше. Ні, навіть не так — вона ошелешує, приголомшує... захоплює. І це ж тільки йде четверта доба з того часу, як вона приєдналася до справи. Вона любить доводити, хто в домі головний? Подумати тільки! Якесь мутагенне мишеня.

От тільки до мене вона якась... непривітна після нашої розмови в авто. Чи зачіпила моя відвертість її серце — так і не втямив, але що точно — так це мої зізнання стосовно неї, які вона згадує мені і ще згадуватиме ще не раз.

Вперше своє злопам'ятство Мишка показала того ж вечора, коли ми завітали до фотографа з позивним Фотограф, який ще залишився з часів його воєнної служби, разом зі шкутильганням на одну ногу. Він люб'язно запросив нас до своєї студії та запропонував чаю, а Мишка з порогу проявила свою впертість та націленність на результат.

— Де я можу привести себе в порядок? Який образ треба втілити? Гадаю, Михайло вже виконав свою роботу, довіз мене до місця призначення, то ж може бути вільним, — й подивилася на мене поглядом, повним виклику.

— Там гримерна і ванна. Прийми душ і вдягни білу сорочку, котра висить на гачку у гримерній, а весь інший свій одяг зніми.

— Перепрошую. Мені дехто наговорив дурниць, стосовно фотосесії у стулі Ню. Та, ймовірно, це якісь нісенітниці чи перевірки. Ви ж мене будете фотографувати у сорочці? — то блиснув вогник страху в її погляді? На секунду всього лише.

— Ти маєш бути максимально природньою, без косметики та... одягу, — сорокарічний фотограф оцінив її одним оком, а другим й далі щось розглядав на своєму апараті. — З Михайлом мені треба обговорити дещо, то ж він залишиться. Ненадовго.

Моя усмішка ще більше розсердила юну красуню, але я нічого не зміг з цим зробити — війну розпочато, але поряд зі мною є люди, які мене прикриють, тому я не надто переймався цим.

Обговоривши із сивуватим другом фотозйомку та те, що завтра фото будуть розповсюджені в мережі, я вже й зовсім забув за цю війну, яку оголосила своїм поглядом Мишка. Зарано розслабився? Саме так. Гадав, що побіситься, та й перестане, але ні — мініатюрна, закутана лише в білосніжну, трохи пом'яту сорочку, вона швидко перебирала своїми оголеними босими ніжками, але не ховала очі.

— Я готова. Починаємо? Де мені стати? — рішуче питає у господаря студії. 

— Секунду, — зовсім не звернув уваги на модель Фотограф, налаштовуючи фотокамеру. — Розстібнися. Зроблю небагато знімків у сорочці, а потім оголеною.

— Оголеною? А можна, хоча б, щоб зайві люди вийшли з кімнати. Я не буду оголюватися, якщо на мене витріщатимуться, — кидає чергове невдоволення в мою адресу, скорчивши гидливо губи.

— Поки що він буде тут. І це не обговорюється. Міш, як справи на роботі? — налаштовуючи світло, спитав в мене, як ні в чому не бувало.

Наступні пів години я був мовчазним спостерігачем. Це давалося мені не легко, але я впорався. Найважче було не дивитися заціплено на... цю дивовижну дівчинку.

Чому я раніше не бачив її краси? Тому що завжди бачив її в шаленому ритмі? Чи тому що вона завжди опускала свої очі, а тут не відводила їх від камери? А може, тому що не сприймав її, як жінку?

В неї дуже гарне тіло. Стрункі ніжки, випуклі форми і витончений профіль. Шоколадне волосся освітлювалось під натиском яскравих спалахів камери. Ненароком згадав, як торкався його в момент нашого не зовсім вдалого знайомства. Довге й шовкове на дотик, що дарує чарівні відчуття.

Дідько, і що зі мною не так? Чому задивлявся на неї так... непристойно? Я не міг не дивитись. В той момент мене ніби переклинило. Дівочий стан, кожна поза, яку вона покірно виконувала за вказівками майстра, граційні рухи — все викликало інтерес з мого боку.

Може мені дійсно треба звідси піти? До того ж, Мишка кидала в мій бік презирливі погляди, спопеляючи мене всього. А може мені це лише здавалося і мене кидало в жар не від її ненависного погляду, а від того, що вона ловила на собі мої погляди? Та я в неї дірки пропалював! Звичайно, що соромився потім і від цього тріпотів та палав! Мені стало наче тісно в цій кімнаті, поряд з нею.

От тільки їй від цього було гидко. Здається. Вона не відступала від свого, раз у раз нагадуючи, що в приміщені зайві очі:

— Я не буду оголювати повністю груди та плечі, навіть стоячи спиною, поки він не піде! — схопилася за сорочку вередлива.

— Всього лише приспусти сорочку. Оголюватися не треба. Ти щойно так само робила, але тільки з одним плечем і в профіль. Тепер покажи обидві свої лопатки, янгелятко! — не витримав вже й Фотограф, бо віддавати вказівки цьому норовливому створінню ставало все делалі складніше.

— А зараз не зроблю! Поки він не піде, — відвернулася спиною до нас красуня на білому тлі. — Може я хочу залишитись тільки з вами на одинці? Мені подобаються досвідчені чоловіки. До того ж талановиті.

Оце так номер! Але я ж розумію, що це гол в мою калітку. Зуб за зуб, око за око? Що вона намагається цим довести? Відбити бажання з нею співпрацювати? Звідки взялося це зухвальство? З цією метою вона й вдає із себе сміливу й розкуту модель, яка ніби кожен день перебуває у світлі софітів та камер?

— Янголятко, а мені юні діві не цікавлять. Тож шановний Михайло залишиться тут. Поки що, — став на мій захист друг. — Він за тебе відповідає, то ж має тебе супроводжати і слідкувати за тобою. Всюди.

— Угу. А ще перевіряти, — не голосно бубнить собі під носа вередлива модель і знов підпалює мене з-під лоба своїм короним поглядом через спину.

— Мені дійсно треба ненадовго піти, — я все ж не витримую спалахів її очей, то ж визнаю свою поразку першим. — Ви працюйте, а я почекаю в машині.

Я довіряв Фотографу, оскільки знав, що він вірний своїй дружині, то ж зі спокійною душею залишив двійко людей працювати, а сам побажав охолонути під подихами вечірнього вітру. Проте, час очікування виявився задовгим. Дві години. Майже дві кляті години я стовбичив, сидів, ходив під вікнами фотостудії, що навіть не витримав шквальної навали своїх думок. Що вони роблять там так довго?!?