8.2. Мішка

— Поговорити прийшла?!? — вибухаю динамітом, щойно Женя повідомив про гостю. — Я зайнятий.

— Міхаель, любий, а на стрільця і звір біжить. Часу лишилось мало, а дівчинки так і не знайшли. Може варто їй пояснити все докладно і вона не буде більше опиратися? — лагідно замурчала Нонна, потягнувшись на охайно застеленому ліжко-дивані.

— Я проти, — закомандував й собі Руслан, стоячи до нас спиною й дивлячись десь вдалечінь у вікно. — Тяжка вона людина. З нею не зварити каші.

— ЛСД в допомогу. Під його дією вона що завгодна зробить, — ламає із себе гумориста Женя, котрий саме збирався виходити з кімнати, роздавши кожному з нас по напою. — До речі, виявляється вона попросила у незнайомки пігулку від головного болю, а їй підсунили таку свиню.

Останні слова мого співмешканця були адресовані саме мені, а його вираз обличчя всім своїм єством натякав бути пом'якше з дівчинкою. Ми кілька днів сперечалися з ним, чи може бути в неї залежність від наркотиків чи ні. Хоч я неодноразово спілкувався з нею й таке інше, але був впевненим, що свою схильність вона просто ретельно приховувала, а от Женя, якому студентка з галюцинаціями навіть сподобалася, запевняв, що її поведінка притаманна ще "новеньким" в наркоманії. Про суперечки на рахунок того, чому сторонні люди ночують в нашій квартирі — взагалі мовчу. Я мало не лишився даху над головою.

— Ящик шампанського, пам'ятаєш? — підмигнув мені Женя, нагадуючи спір про Марію.

— Пам'ятую, — бурчу незадоволенно, а потім звертаюся до Нонни. — Тобто, ти пропонуєш мені зараз принижуватись перед дівчиськом?

— Я пропоную тобі укласти з нею перемир'я, — піднімається на лікті красуня в мережевному топі.

— Він в змозі лише цілуватися, — сарказм Руслана не забарився. Його фірмовий стиль.

— Облиш, лапуся! То ж дівчинці так закортіло. Може вона прийшла до Міхаеля зараз, бо стріли амура чухаються? — гне й свою лінію Нонна.

— Вони цілувались?!? — стрепенувся Женя, котрий мав вже вийти з кімнати, але забарився і тепер почув те, що йому не варто було знати. — То он, чому вона все боїться, що в Мікеланджело хтось є! Ах ти, паскудник, збрехав дівчині, щоб та відстала!

Очі всіх присутніх стрибнули на мене, поки я вдавав нічим не скорену, грізну скелю, опираючись об стіл стегнами й склавши руки на грудях. Не вистачало ще, щоб мої друзі обговорювали мої поцілунки! Але... це вже не минуче.

— То його ігри. Казанова, хай би його ґедзь вкусив. Я бачив, як він її першим цілував, — здав контору Руслан, який і був свідком моєї слабкості. — Фальшивий, як гроші з-під принтера.

— Але ж то Маша, біда, що ще не наша, першою на нього запала. То були її правила, — вигороджувала мене подруга, яку я не даремно кличу Золотцем.

— Ох, ігри. Отже, я нічого не пропустив, а то вже подумав, що дехто змінив орієнтацію і Мікеланджело з Нонночкою зіграють весілля, а мене не покличуть на нього, — тепер всі очі, в тому числі й мої, витріщались на Женю. — Що таке? Це вона висунула таке припущення! Точніше, думала, що русява Нонна дівчина Мікеланджело. Точніше, просто русява. Прийшла і каже: " Я до Михайла та його дівчини Євгенії". Уявляєте? — засміявся парубок. — Спершу мало мене твоєю дівчиною не зробила!

Реготання нашої компанії зірвалось гучною пробкою й розлилось по кімнаті бризгами. От же ж, дідько лисий, я й не подумав, що вона собі надумати може бознай що. Хоч би не зробила нас в своїх думках нетрадиційною парою... Хоча... А чом би й не привід? Золотце права — я бачив в її очах, коли цілував дівочі вуста, бажання відповідати взаємністю і зачаток ніжних почуттів. І дуже зрадів, коли Марія сама собі навигадувала, що я зайнятий і маю дівчину. Та й це краще — не можна допустити, аби вона закохалася в мене.

— Одним словом, Мікеланджело — йди та поговори з нею, щоб не забруднювати не мою честь, не честь Нонни, — кинув на останок й зачинив за собою двері Женя, щойно припинив сміятись.

— Я також згодна з пупсиком. А краще взагалі нехай сюди йде! Я хочу з нею познайомитись, — й собі додала Нонна, вмостившись в позу лотоса.

— Смішки — смішками, але я все-одно проти. В неї нічого не вийде! Як ВОНА приверне ЙОГО увагу? — втрутився й собі Руслан.

— Мишка дуже норовлива... хоч і сіренька, — хотів було й собі встроминити п'ять копійок у розмову, але мене перервав дівочий вигук.

— Мишка?!? Ти кличиш її Мишкою?!? — Нонна знов змінила позу й вже сіла з краю на дивані, широко відкривши рота. — То це ти! Вона запала ТОБІ в душу... А-ну бігом до неї! — закомандувала через хвилинку й вскочила на ноги. — Тобі треба поговорити з нею. Бігом. Інакше я сама зараз вийду до неї і все поясню від початку й до кінця. І тоді вона точно погодиться брати участь в нашій операції.

Наказ подруги трохи лякав. Якщо Золотце береться до справи — справу можна вважати вже виконаною. Вона не жартує.

— Добре, добре. Я спробую, — я зрушив з місця вперше за пів години й не рішуче попрямував до дверей, відчинивши які, здивувався.

З поштовхом дверей, від них відскочила та сама дівчина, про яку ми щойно говорили. Вона що, підслуховувала?!?

— Я вже йду. Не хотіла заважати. Ви просто так голосно розмовляли, що... — почала виправдовуватися вона, задкуючи назад, й різко замовкла та зупинилася, коли Нонна виштовхнула мене в коридор й сама підскочила до неї.

— Якщо ти вже в курсі нашої розмови, то маєш дізнатися і решту, — вигукнула впевненна в собі Нонна, ведучи Марію до спальні, яку ми кличимо зал-нарад.