8.1. Мишка

У кожної людини бувають дні, які вона боїться. В когось це п'ятниця тринадцяте, хтось боїться понеділка чи першого числа кожного місяця, бо треба платити комунальні послуги, а мене ж почали лякати суботи.

Минулої суботи почалися мої пригоди. Точніше, ще в п'ятницю ввечері, але саме субота, обернулася прокляттям, від якого ніяк не втекти. Тоді мене повідомили, що мене хотіли зґвалтувати, а потім, що я тепер чиясь боржниця. От і вчора, вже другу суботу підряд на мене чатували приголомшення, від яких голова йде обертом. Коли я успішно здала третій іспит літньої сесії, Ден, цей йолоп, якого я цілий рік вважала ідеалом чоловіка і ковтала слину йому вслід, цей бовдур, який запросив мене на побачення, а потім відверто повідомив, що я маю йому віддатися і помчав за мною в туалет... він вибачився переді мною! На очах всього курсу!

Уявити тільки! Цей білолиций, біловолосий красень ні перед ким ще так не принижувався! Він і ще декілька його шісток, а саме Алекс та Валєра, вийшли на центр аудіторії і встали на коліна, промовивши вибачення перед, цитую: "вельмишановною Марією Комарніцькою, аби була її ласка пробачити всі наші гріхи та не тримати зла, адже деяке відео було видалено, а кожний, хто згадає про нього, отримає мемеля" від цієї трійці.

Цікаво було те, що Валєра чомусь шкутильгав, а в Алекса виблискувало синє коло під оком. Сам же Ден, власною персоною, підійшов після цього до мене й зашипів змією на вухо:

— Подякуй своєму охоронцю, клятому. Я ще пригадаю це все, і тобі, і йому. Так просто з рук вам не зійде цей сором.

Ось вже й доба минула після цього дійства, а я й досі не второпаю, чи реальність це, чи ні. За тиждень мене втовкли обличчям в багнюку, а потім привселюдно принесли вибачення. До такого моя скромна персона не була готова.

І це все завдяки ЙОМУ?!? Тому, з ким ми так нещадно посварилися й з квартири якого я чкурнула горобцем?!? Який сенс йому знов допомогати мені? Яке взагалі йому діло до мого життя й моїх проблем? В нього через мене ще більші негаразди, мабуть.

Цілуватися з ним, спати в його ліжку, дивитися на його оголені груди та плечі, облизуватися, згадуючи його вуста, а потім стикнутися з його дівчиною, яка проявила бажання зі мною познайомитись! Яка нормальна дівчина адекватно поставиться до того, що її коханий привів додому якесь дівчисько й вклав спати її в їх ліжко?!? Де вона сама в цей час була? Що за нісенітниці такі?

Оскільки, до наступного іспиту, який випав на двадцять друге червня, а саме на моє день народження, залишалось ще цілих чотири дні, то я мала купу вільного часу і вирішила прогулятися парком під тіню могутніх дубів та величавих каштанів. От тільки, якимсь чином, прогулянка парком змінилася прогулянкою проспектом, а далі ноги самі мене привели... до знайомого під'їзду, з якого в останнє я вибігла зі сльозами на очах.

Мені свербіло вибачитись і подякувати ще раз за те, що всі мої проблеми тепер вирішено. Ну, майже всі. Залишалось тільки перевестися в інший університет, бо навчатися тут і бачити самозакоханого Дена, котрий обіцяв помститися, — це мені не під силу. Завтра займуся цим питанням. Або у п'ятницю. 

А якби ж не Михайло, хто зна, що тоді було б? Може б дійсно, я ревіла, бо мене зґвалтували... чотири... чотири! його колеги і ще б на додачу цей вискочка Ден!!! Я дійсно Михайлова боржниця. А я його звинуватила мало не в усіх смертних гріхах. Єдине, в чому дійсно йому треба докоряти, так це в тому, щоб він не цілував жодну дівчину, крім своєї, з якою він, навіть, мешкає. Он яка вона в нього красуня.

Настрою в мене зараз не має ніякого, якщо бути відвертою. Але ці думки не давали спокою. Я маю піти вибачитись і подякувати. І з його дівчиною познайомитись. Він же сказав, що вона знала про мене. Та й сама русява наче не поспішала скубти мене за патлі через те, що я з її хлопцем була наодинці.

Треба, то ж треба. Ось мені пощастило, що вчасно підійшла до під'їзду, коли саме двері відчинилися й можна було уникнути клятого домофону. Встигла проскочити усередину, а тепер вже стою на третьому поверсі і палець тягнеться до дзвінка.

Раки ж ви мовчазні, а комарі кусючі! Ну не можу я! Вся тремчу і дихати важко, аж нудить від хвилювання! Не хочеться знов постати перед Мішою дівчиною з блювотинням. А взагалі, чи він відчинить? А якщо зараз в квартирі його дівчина? Здається, він казав, що її звати Женя. Що, якщо вона мене виставить цього разу й не дозволить поговорити з її коханим?

Марія, збирися! Треба — так треба! Натискай!

Після двох моїх натискань, двері все ще не відчинились переді мною чарівним Сім-Сімом, а рішучість вивітрилась, тому закортіло скоріше втекти звідси. Дурна затія. Нічого хорошого. Може й добре, що ніхто не відчинив — на одну сцену ревнощів менше чи то на один скандал малознайомих людей...

Проте, тільки-но я ступила два кроки вниз по сходам, як за моєю спиною почувся скрип дверей. Серце завмерло, ніби ніколи й не стукало.

— О, фея! Тебе якім вітром сюди занесло? Чи яким стадом единорігів? І чого спиною?

Чоловічий незнайомий голос і ці фрази перепелошили. Я що, якимось дивом потрапила у свій сон, який наснився нещодавно?!? Вчора он вже закуняла під вечер над книгою, то й знов марила цими пошуками единоріга. Коли ж я встигла задрімати цього разу?!?

— Не стій там — заходь вже! — гукає до мене, все ще закам'янілої на одному місці, хлопець із запрошенням.

— Я, ймовірно, квартирою помилилась, — витріщаюсь на худого й патлатого, ще й з волоссям, скожим на снопи сіна, юнака, можливо, не набагато старше за мене.

— Ну так, так — гнойовика за людину вже не вважаємо. Фею ти до Мікеланджела?

Стою й розглядаю хлопця з голови до ніг. Мене цікавить, звідки він знає, що мені снились феї, единоріги та жуки-гнойовики, а ще, чи може жити в цьому домі два різних чоловіка, яких кличуть Мікеланджелом??

— Я до Михайла та Євгенії, — уточнюю, не зводячи очей із загадкового незнайомця.

— Так. Все вірно. Мікеланджело, він же Михайло, в кімнаті. В нього там нарада. А от Євгенії немає. Є тільки Євген і це — я.