7.2. Мішка

Голова розривається від ненависті. Не можу ніяк заспокоїтись і навіть сигарети в цьому безсилі.

Палити намагаюся якомога рідше, хоча в ідеалі взагалі мав би кинути. Я пообіцяв це вже давно своїй Мишці. Своїй дівчинці... А потім вона померла, а я виявився нікчемою, котрий не може, ні захистити її, ні помститися за неї, ні дотриматися своїх обіцянок. Нічого не можу.

Ще й, дурна моя голова, іншу Марію назвав Мишкою!!! А це ж було тільки її пестливе ім'я! Більше нікого не мав я права називати Мишкою, крім неї! Що ж я за людина така? Світлу пам'ять милої Мишки забруднюю.

А ця ж безсоромна малолітня стерва ще й казки навигадувала! Яке не вихована! Я їй допомагав, виручав, рятував, п'яною і у наркотичному стані додому тягнув, ще й потім годував, аби почути такі образи? Й за поліцію навіть не застидалася тявкнути! Й виправдодувалась, у всьому мене зробивши крайнім! Та щоб я ще раз з такою зв'язався! Та ніколи!

— Любий, привіт, — приєднується до мене на балкон, з якого відкривається вид на інший багатоповерховий будинок та асфальтну дорогу між ними, моє Золотце. — А що це було в тебе тут? — цілує мене в щічку красуня, а я помічаю, як з під'їзду вискакує те ненависне мені дівча, яке бісить одним своїм видом.

— Привіт. Ти сьогодні раніше. Ходімо в кімнату. Там поговоримо, — припиняю палити й відчиняю двері, галантно пропускаючи дівчину першою.

— Ти дуже напружений і знервований. Й червоний такий, наче рак, — підкреслює спостережлива панянка, сідаючи на ліжко, неначе на трон — гордо й владно. — То що тут сталося? Розповіси? Чи допит тобі влаштувати?

— Так, — киваю, а сам не знаю, що й казати.

— Що "так"?!? "Так, розповім" чи "так, допит"? — нетерпляче причіпляється до моїх слів русява й дивиться на мене своїми вузькими очима. — А-ну розповідай, швидко! Я тут заходжу, а на порозі дівчисько з розмазаними слізьми та шмарклями по обличчі! Я до неї озиваюся, а вона мовчки вибігає з квартири! І що це таке?!? Хто така?!? Чекаю пояснення, — гримає, ніби вона імператриця чи цариця, котра віддає накази своїм підданим.

— Тут така справа... — щось не можу знайти слів, бо знаю, що жодна моя відповідь не сподобається їй і розгніває Золотце.

— Кажи вже й не тягни! Це та Машка?!? — не приховує свої лютощі від мене красуня.

— Так, вона, — зізнаюся, хоч й знаю, що пошкодую про це. Міг би щось інше вигадати.

— І чого вона так дременула оце? Ще й така... знедолена й дика.

— Та навіжена просто! — не стримуюсь, щоб і Золотцеві поскаржитись на неї.

— А нещодавно ти зовсім протилежне про неї казав. Покірна, спокійна, відповідальна, те що треба у якості "подаруночка" для Містеру Х. Ви посварилися?

— Не те слово, — важко видихаю вуглекислий газ й присідаю на ліжко поряд з красунею, зронивши голову в свої руки.

— І що тепер? Роль головної героїні її чи треба шукати іншу кандидатку? До операції залишається тиждень. Ти ж обіцяв, що все влаштуєш!

— Не виходить, дорогенька. Все безуспішно.

— Чим цього разу ти все зіпсував? — чую в голосі завжди лагідної і розуміючої дівчини звинувачення. Всі жінки сьогодні змовились, чи що?

— А хто сказав, що я зіпсував?!? — дивлюся з викликом у вузькі очі, котрі ще більше звузились від допитливості. — По-перше, вона навіть не збиралася виконувати мої умови.

— А ти їй ставив умови?

— Звичайно! Й контракт підписати змусив.

— Контракт?!? А ти хоч пояснив їй, для чого це все?

— Ні. Я що маю кожній сторонній людині про нашу секретну операцію базікати чи що? Ти ж знаєш, що спершу треба перевірити людину в надійності і порядності, а вже потім...

— Ти ж розповідав, що перевіряв, й все під контролем. Що зараз не так? Вона тобі піддалась, не витримала твого напору та краси й сама не проти була переспати з тобою? Чи їй так сподобалися твої поцілунки, що захотіла ще? — з докором вимовляє, склавши руки на грудях 

— Та ні. Навпаки. Спочатку бреше, що не має хлопця, а потім приходить з ним до клубу, там вживає наркотики, все це заперечує і наостанок ще й згадує, що вона неповнолітня, тому, має повне право подати на мене в поліцію. А ти ж знаєш — з наркоманами я не працюю.

— Ого! — витріщає очі, дивуючись, моя співрозмовниця. — Ну то я тобі ще спочатку казала, що шукати дівчат для операції по клубах гнила справа.

— Казала. От тільки де ти знайдеш таку цнотливу студентку, яку не шкода віддати Містеру Х? А ця стверджувала, що незаймана.

— І ти їй вірив?

— Егеж. Поки вчора не побачив її хлопця. Вона брехуха ще й меркантильна! Уявляєш, вона була з сином Прокопенка!

— З Денисом?!? — ще більший подив намалювався на дівочому обличчі. — Почекай. Це вчора було? Я стежу за ним в соц мережі. Мені в очі трапився пост про те, що він скоро змусить якусь дівку виконати обіцяне. Здається, він писав, що покликав її на побачення. Там ще відео було прікріплено, але я не дивилася. Почекай.

Золотце миттєво схопилася за телефон і вже через кілька хвилин ми побачили відео на YouTube, як неповнолітня Марія, у тій відкритій сукні, котру я жбурнув минулої суботи у смітник, кричала на все горло посеред клубу, що хоче Дениса Прокопенка і зізнається на камеру, що вона його фанатка, що закохана в нього з першого погляду і згодна на все, аби бути з ним.

Дата публікації була 10 червня, саме того дня, коли Маша прокиналася вперше у моїй квартирі. Вчора ж цей зухвалий мерзотник, син такого ж самого мерзотника, депутата Леоніда Прокопенка, вихвалявся перед своєю мільйоною аудиторією підписників, що він візьме своє, адже для цій легкодоступній і наївній прихильниці призначив побачення.

Кулаки без дозволу зачухались аби дати в пику цьому малому виродку. Мало йому дісталося вчора. Саме через таких, як він, порядних дівчат і звинувачують потім в розпусті.

Дідько, та я сам обвинуватив нещасну дівчину та пришив їй купу бруду не знаючи всієї правди. Обоє молодці — наламали дров, нічого не пояснивши один одній.