6.2. Мішка

Якого Гоголя-моголя вона тут з'явилась!?! Я їй телефоную вже вкотре, Руслан телефонує, а в неї то лінія зайнята, то просто ігнорує. Тепер зрозуміло чому. Проміняла нас на якогось мачо мажорного! А я ж думав, що на неї можна покластися, що вона відповідальна, а вона... 

А говорила, що по клубам не швендяє і алкоголь не вживає! Та й хлопця не має, начебто ж, стрверджувала. Тоді хто оцей депутатський син, котрий хизується своїм прізвищем? Повз проходив і випадково зачепився рукавом з Машою, та й затягнув її так сюди?!?

І як Мишка обрала такого шмаркача?!? Бачте, сиділи вони там близенько, притискалися, як курчата без джерела світла, поки я тут хотів розтрощити все навкруги і чухалися руки, аби не полізти до них, не відтягти цього бевзня від Мишки а її саму виставити з клубу!

В горлі застряг клубок гніву й жар від нього пронісся тілом, аж запекло в очах і в районі грудей. Навіть Данило, незмінний мій напарник, помітив, що мій погляд змінився.

— Ти якийсь... скажений бик, який примітив тереодора поруч й червону тканину. Так, гляди, й зірвешся з місця й роздереш когось. А потім оце, кишки повисмикувані після тебе ще збирати по залі, від крові стіни... — тут він заткнувся, бо я, в прямому сенсі, загарчав на нього. — Все — мовчу. Бо ще моя власна кров буде по стінам розмазана.

Коли Данило замовчав, нарешті, бо знав, що мене у гніві краще не тривожити, я побачив, що Мишка десь поділась зі свого місця й свого кавалера прихопила заодно. Танцюють? Вийшли з клубу?!?

Я стояв на другому поверсі, що насправді являв собою великий балкон, біля столиків, яких тут було декілька, спостерігаючи за ситуацією в залі. Оскільки зал клубу лише один, хоч і поділений на зони, то мені легко шугати очима в пошуках пропажі. Дідько, не бачу! Де ж вона?

Лють, котру я накопичив десь з вісім літрів за вечір, миттєво змінилась панікою. Хоч я й хотів висказитися не слухняній Мишці, але тривога за неї поклала мене на лопатки. Та не час думати чому я за неї хвилююся, вона ж мені ніхто — треба шукати.

Аж гульк! Очі запримітили знайому сукню на другому поверсі. Вона... мчала до туалету...

Йой! Так за нею женеться й її кавалер недороблений, хай би йому повилазило і залізло куди не слід!!! Й обличчя її... як завжди перелякане. Вона, мабуть, й народилася з таким. Щось мені це не до вподоби.

До жіночого туалету від мене десять метрів. Вчасно підскочую і хапаю комір сорочки навіженого шмаркача, щойно хлопець забіг до приміщення тільки для жінок. Гримаю на нього та навіть дозволяю собі лайку, не контролюючи, ні свій голос, ні слова. І байдуже, що від одного слова його батька, директор, а по суміцництву друг цього самого татка депутата, може мене звільнити.

— Дупу в купу і гайда! Курча общипане! — даю йому, не соромлячись, підсрачника, й ледь втримуюся, аби не прикласти кулака до його мажорського пика.

Викидаючи на вулицю недозалицяльника найдибіди Мишки, моя злість знайшла вихід, тож повернувшись до роботи на другий поверх, просто впадаю у роздуми й шукаю очима дівчинку, але її не спостерігаю. Мабуть ще в туалеті.

Тільки зараз усвідомлюю, що я щойно зробив. В який вже раз врятував цю нещасну? Адже ж врятував, так? Вона ж не схожа на дівку, котра сама провокує? Хоча... Цілувати її, тоді на парковці вночі, я не бажав, але ж вона... спровокувала своїми ультиматумами.

"Гей, лицарю, вгомонись!" Звертаюся сам до себе у думках, коли спитав себе, чому я завжди її рятую. Тому що цінний кадр і знадобиться для операції? Та на неї ж не можна покластися! Через її безвідповідальність, план, котрий розробляли понад рік, може провалитися з тріском під лід. Та я вже усіх завірив, що вона і тільки вона підходить на цю важливу місію...

Бовдур! Перевірку, подумаєш, зробив й змусив її підписати саморобний контракт! Та плювала вона на тебе і на той підпис! Ти дійсно повірив, що вона боїться, що ти щось з нею зробиш? Грала з тобою, маніпулювала, а звинувачувала в цьому тебе самого.

Нові думки грізними хмарами заполонили голову. А вона все не з'являлась на горизонті! Вона точно ще там? Не шмигнула нікуди ця Мишка, хай би вона скисла?!? Чи боїться мене, то й засіла в туалеті, що в безпечній норі? А може щось сталося?..

Чорт би тебе вхопив... Як би сказав зараз Руслан — Мікеланджело, ти попав стрілою в соколине око... Та я ж за наї переймаюся! За цю безвідповідальну ходячу біду, до котрої липнуть мужики, що мухи на... відходи. Та й сам, здається, вже став мухою...

Поки рився в собі і перебирав спогади, не зовсім непомітно, з туалету вибралася й фурія. І це ще без перебільшень, а тільки м'яко кажучи...

Мишка вийшла... точніше випала з дверей туалету, неначе ніколи не вміла ходити... Три хвилини прогигикала з цього, й якось підвелась, але й далі, не припиняючи сміятись, попленталась ледь перебираючи ноги, які заплітались.

І що це за вистава? Не для мене часом? Вирішила прикинутися дурепою, бо ж що візьмеш з хворих на голову?

Дулю їй з маком, а не поблажка! Зараз як виведу за клуб та й вискажу все про її бісову поведінку, ще й чортів вставлю й насиплю з горою пестливих слів про ненадійність!

Лечу до дівчини і підхоплюю її саме в потрібний час, бо вона саме вчепилась за поручні... і мало не перехилилася з балкону прямо на столик на першому поверсі вниз головою!

— Я лечу! Хочу літати! — верещить, наче останнє дурко з будинку для божевільних.

— Ти що робиш?!? — згрібаю її в оберемок.

— Ой, пегас! Ніколи в житті не бачила пегасів! А единоріги тут також є? — витріщається на мене, ніби дитина з розумовими відхиленнями.

— Який, до біса, пегас? Ти що, головою вдарилася?!?

Трясу її за плечі, але по дівочу погляду, ніби вона не тут, й по роті, відкритому настіж, що зараз туди рій бджіл може з легкістю залетіти, розумію, що дівка зовсім не при пам'яті... Так і вір їй, що вона серйозна, слухняна дівчинка, котра не вживає нічого специфічного й не відвідує місця розпусти. Он які зіниці розширені, наче от-от і розтягнуться на все лице скоро.