6.1. Мишка

Яке шаленство! Здається, я впала в кому чи дивлюсь фільм не про своє життя. З того вечора все змінилось.

А це все дійсно було? Я терлася об когось в клубі?!? Мабуть добре, що не пам'ятаю. А ось Михайло справжній і згадки про нього викликають іспанський сором.

Прокинутися в його квартирі, в його одязі — абсурд! Як я докотилася до такого? Ще й в боргу за це? І не могла відмовити?!? Посміятися і заблокувати його номер — чом і не вихід із ситуації? Так ні — я ж пообіцяла людині, я людині винна... Тьфу на мене тричі!!!

Ось тепер і маю нові клопоти. Руслан. Я модель. Контракт на десять прохань... Маячня. А втім... Ха! Подумаєш, папірчик якийсь! Пожмакав і витяг його, що з дупи. Ще б від руки написав! Не буду виконувати жодного його прохання! Я не дурна!.. Ну, може інколи й зовсім трішки...

Ну, як трішки... Дурна була, коли покірно сіла в авто до Руслана. Дурною була і коли вирішила від нього втекти, бо цей цирк з "ти маєш пускати бісики тим мужикам", вже набрид і остогид до сказу. От тільки... не знала, що попросити довезти до міста у першого ліпшого хлопця буде ще гіршою ідеєю.

Таке враження, що звідусіль на мене чатують одні збоченці! Не провіз й двох метрів, як почав відверто і нахабто просити зняти трусики! Не дивно, що після цього я бігала від цього притрушеного на всю голову по полям? І дякувати... ні — не Богу, а Михайлу за його дужі руки, до м'язів яких так приємно торкатися, і які мене врятували...

Ой ні! Ось вже з цим точно перебір! Ще дурнішою виявилася і впала в бруд у своїх власних очах, коли... зловила себе на думці, що закохуюсь... У Михайла.

От цікаво — це від цирку з боргом чи від закоханності я втікала декілька разів минулої ночі?!? Ще й ті поцілунки, суперечки й залякування... Він цілував, а я дерев'яніла, кам'яніла, німіла, сліпла, вмерала, воскресала, а потім... А потім змирилась і взаємністю відповідала?!? Це точно я?!? Я цілувалась з дорослим чоловіком?!? Його тіло навіть лежало... тобто впало, на деякий час на моє?!?

Галасливі ж каченята! Це божевілля до добра не доведе. Блокую номер і вимітаю з голови, що віником з хати сміття. Не про того я думаю! І не про те. Два іспити вже здала, а ще два залишились. Ось до цього й треба готуватись, але...

Але вчора, після успішної перездачу іспиту, мене погукав сам Денис Прокопенко! Він покликав мене... (в ту мить серце повністю зупинилось) на справжнє побачення!!!

Мене! На побачення! Ден! Цей стрункий, метр вісімдесят п'ять зростом, з гарним личком, над яким працюють косметологи, блондин з очима, кольору літнього неба по обіді, від якого основна маса дівчат нашого курсу так і пісяє, не те що, кип'ятком, а й сирковою масою! І я туди ж! Вже рік. І от — дочекалася. 

От тільки... Побачення в той же час, коли я маю йти на вечірку з Русланом. Ну й укроп з ними! Ніяких боргів я не маю. Будемо вважати, що розрахувалась поцілунками. А що, цілувати незайману і лежати на ній без її дозволу — це за дурняк?

Ну то й чого я нервую зараз, збираючись на побачення зі своїм Деном? Ось, за п'ять хвилин вже виходити з гуртожитку, а я вся тремчу, наче після купання у зимовій ополонці. Хвилююся, бо питання кусають дужче бджіл: чи не здайде мене Михайло і не примусить до чогось?; а Ден цілується так само вправно і дахозносячи, як і Міша?!?

Ні, будь ласка, мозок, серце, чи що це мною керує — не можна згадувати про Мішу! Я зареклася! Не траба псувати чудовий вечір... спогадами.

Шаленство! Фантастичне і навіжене шаленство! Я йду... На побачення з Деном! Ось перевіряю, чи гарно сидить на мені сукня, до речі, та сама, в якій цілувалась з... Ось вже спускаюсь сходами з шостого поверха гуртожитку. Ось проходжу повз консьєржки. А ось, прямо перед гуртожитком, як і обіцяв, стрічає мене Ден, оппершись на свій Range Rover, подарований батьками на повноліття!

Він всміхається і запрошує сісти на переднє сидіння свого авто... Щось часто я сиджу останнім часом в автівках з різними чоловіками на передніх сидіннях.

В салоні на мене очікує сюрприз. Проте не букет квітів чи хоча б шоколадка, а друг Дена — Валєра, який султаном розсівся поміж двух дівок на задньому сидінні. Дівчата заливаються сміхом від жартів та коментарів розбишаки, а той... не посоромився покепкувати й про мене. Ден на це не реагує і, вже газуючи, лишень повідомляє:

— Ми їдемо до клубу. Сподіваюся, тебе пропустять в цій сукні черниці. Та спершу бар.

Та що їм всім моя сукня не вгодить?!? Чому одразу "черниці"? Тому що вона чорна? Чи тому що має білий комір? А може, тому що коліна прикриває?

Балетки ж ви мої парадні! Побачення починається якось не так, як собі уявляла. Півтори години стовбичимо у барі. Людоньки наздоганяються, аби вже прийти до клубу веселими. Я ж відмовляюся вживати алкоголь. Компанія в одне обличчя кривиться при цьому, але не наполягає, тому спокійно тягну через соломинку апельсиновий сік.

Та мені незручно. В гамірному приміщенні постійно волають популярні хіти, які мені не до вподоби, а Ден зі мною майже не розмовляє. Декілька разів він питає, чи вперше я в цьому барі, чи подобаються чоловіки з волохатими грудьми... А я ж мовчу, набравши в рота... апельсинового соку, та булькаюю ним цілу годину. 

Почуваю себе самотньою. Варто зізнатися, що й у компанії Руслана мені було навіть комфортніше, ніж зараз.

Дисплей на телефоні вказує майже десяту вечора. Бачу дев'ять пропущений дзвінків. Номер не знайомий. Мабуть, це Руслан або інший телефон Михайла. Вибачте, хлопці, сьогодні нам не судилося зустрітися з вами...

Точніше, думала, що не судилося... Наша компанія змінює локацію і їде до клубу. Того самого клубу. Мого першого клубу!.. В якому я напилася до безпам'ятства... Йой! Наближаючись, з побоюванням, ближче до зони фейсконтролю, начебто помічаю профіль Михайла.

— Мені не можна туди, — смикаю знервовано чорну сорочка Дена й раптом мене ніби б'є струмом...

З ким я там терлася тієї ночі п'яною? З хлопцем в чорній сорочці? Якщо зараз Міша побачить мене тут з Деном, по-перше, подумає, що це з ним я тоді обіймалася, а по-друге... не маю й уявлення, що зробить зі мною, дізнавшись про відсутність на вечірці...