4.2. Мишка

— І часто ти цілуєш дівчат, щоб вони не галасували? — наважуюсь спитати, досі відчуваючи на вустах його довгий поцілунок, зтрушую його руку із себе і зупиняюсь, даючи зрозуміти, що не маю бажання сідати з ним в авто. 

Я не очікувала такого розвитку подій, то ж, сподіваюсь, моя розгубленність є цілком нормальною реакцією. Одні почуття заперечували другим, одні думки відрізнялись від інших. Але я змушена витрусити все, що розривало мене зсередини, ятрило душу. Я маю прийти до тями!

— Що? — перепитує Майкл, він же Михайло і Міша, виплигнувши із секундної задуми.

— Питаю, чи дівчина твоя не ревнує, коли ти ось так рота затуляєш іншим?

— Моя дівчина? — насуває брови на очі, неначе він дурник.

— Ну так! Дівчина чи наречена, я там звідкілля знаю! Як ти можеш... цілувати інших дівчат, маючи дівчину?!?

Бачу, що тепер Михайло допетрав, про що мова. Але у відповідь... лиш посміюється, ніби нічого такого він не робив й, потираючи своє чоло, додає весело:

— Біс попутав. Чи ти. Один погляд на тебе і я забув, що маю дівчину.

— Тобто, це моя вина, що ти мене поцілував?!? — обурення котиться тілом й підступає до горла бусурманським ігом, як допіру котилися непізнанні досі відчуття збудження.

— А хто ультиматуми ставив?

— А хто змусив мене їх ставити?!? — грубо відповідаю, коршуном дивлячись на його очі в нічній темряві.

Акрилові ж ви фарби, безталанно розмазані по мольберту! Чому дивлячись на цього, бознай як потрапившому в моє життя, чоловіка, моїм тілом біжить зграя мурах?!? Чому від його дотику я втрачаю відчуття реальності? Не він мав подарувати мені перший поцілунок! Ось майже рік, як я мріяла, у снах бачила, щоб мене цілував Денис Прокопенко. Але той на мене не звертав жодної уваги. А тут — на тобі! Два дні знайомі, а цей уже й цілуватись лізе!

— Мишеня, давай не будемо сваритися. Ти хотіла все по-поличкам розкласти? Ну то розпочнімо генеральне прибирання. Не довіряєш мені? Даремно. Нічого поганого я тобі не бажав і не робив. Я просто хотів допомогти. Від чистого серця. Іноді люди трапляються вкрай безбожні і їх навіть людьми важко назвати. Я, зі своїми старими поглядами на життя, не раджу з такими перетинатися. Від таких тебе й захистив і далі буду захищати, щоб це мені не коштувало. Тому не переймайся. Номер в готелі на тебе чекає порожній. Без всілляких сюрпризів. Йди спати, чи роби що хочеш, але знай, що ніхто й пальцем до тебе не доторкнеться, поки за тебе відповідаю я або Руслан.

Ого, яка промова! Таке враження, ніби він тиждень готувався на урок літератури, а тепер з інтонацією, виразно та чуттєво розповідає вірша перед усім класом. І дивиться десь поверх місячного диска, але тільки не зазирає в очі слухачам. Я так завжди робила, коли розповідала вірш напам'ять. Погляд на стелю й вперед відчувати кожне слово, яке вимовляєш, проживаючи його сповна.

— ...А сам торкаєшся, — неочікуванно сама для себе говорю, прикусивши тепер язика, бо сперечатись, як і він, не дуже й хотіла. — От щойно цілував. І за талію торкався!.. А до цього я прокинулася в твоєму ліжку. В твоєму одязі, — відчуваю, що мене вже не зупинити. — І я не знаю й навіть не уявляю, як ти мене торкався і що зі мною робив до цього, адже нічого не пам'ятаю.

Раптово гучний сміх вразив своєю появою. Йому так весело? Чи це тому, що я розкусила його і вивела на чисту воду?

— А що я мав по-твоєму робити?!? Тебе брудною на свою постіль покласти спати? Чи треба було на килимку в коридорі постелити?!? Або взагалі залишити напризволяще, щоб тебе інші звірі торкалися?!? — галасує несамовито зле.

— А хто вони і чи взагалі були? Може, звір — це ти? Чому поступився мені своїм ліжком? А може й сам поряд влігся? — скрутивши руки перед собою, захищаю, відстоюю свою честь.

— Вкотре повторюю, — понизивши голос до мінімуму, вже спокійніше пояснює, — що я тебе — не торкався. В брудному сенсі цього слова. Так — переодягав. А ще вмивав. Хотів було в душ потягти і до тями тебе привести, але не став.

— Але ж переодягав! Бачив мене і торкався мого тіла і моєї білизни своїми голими руками, — попри те, що мене колотить зсередини та ззовні, наполягаю на своєму.

— Та ні, я в рукавичках був! — глузливо заливається сміхом, від якого мене пересмикує. Гуморист знайшовся!

— А синяків також ти мені наставляв? Показати яких? Вже фіолетовими стали, — жаліюсь і, знайшовши одним швидким руком телефон у сумці, підсвічую ліхтариком свої ноги, аби продемонструвати різнокольорові стегна вище коліна, піднімаючи сукню до допустимо пристойного рівня.

— Це вже не я, — через хвилину мовив й замовк, сумно вивчаючи візерунки мого тіла.

— А хто тоді?!? Ті звірі, які мене... — язик не може поворухнутися, щоб вимовити потрібні страшні слова. — Ну ті... Ті, хто...

— Я не слідкував за тобою весь вечір. Недоґвалтівники, на скільки зрозумів, не встигли як слід тебе... полапати. Не знаю, де ти вешталась, але... — різко замовкає, чим мене й шокує.

— Що "але"? Договорюй! — вимагаю, відчуваючи, як підскочує тиск і гучно пульсують скроні.

— Ти була весь вечір в якійсь великій компанії дівчат і хлопців, — його очі забігали в різні боки, а в мою голову завітали сумнівні думки. — Пила, сміялась, танцювала і обіймалася з кимось... 

Міша замовк, а я зніяковіла. З ким це я обіймалась без свого ж відома?!?

— А точніше, спочатку ти сиділа на колінках в одного хлопця, потім на танцпол пішла з іншим, а тоді й третій хлопчина у чорній сорочці підскочив. З третім ти найбільше, мабуть, — знов замовкає, чим тривожить моє серце й думки. — ... Найбільше терлася.

— Що я робила?!?

— Терлася. В прямому сенсі терлася об нього, — бачу, що ці зізнання далися важко, як для мене, так й для нього, бо виглядав чоловік стурбовано.

— А ти не вигадуєш це? Це точно була я?!? — стрепенулася, коли на думку спали нові припущення.

— Точно ти. Чи ти думаєш, що я просто так в рукавицях тебе оброблював? Не хотів заразу підчепити просто, а то мало з ким ти там що робила, — тихенько засміявся, але продовжив, не зупиняючись. — Там такі веселощі в твоїй компанії були, такі забави! То парочка цілувалася, як в фільмах для дорослих, то якась дівка просто мало не скидала із себе одяг на столі... Але, начебто, це була не ти. Тебе більшість часу обіймали по кутках.