3.2. Мішка

День видався... напруженим.

Домовленності, планування операції, безжальні напади спогадів, якої вже річної давнини, — все сьогодні приносило мені хвилювання. Ще й ця нетямуща, вочевидь ще світу не бачивша, боржниця!

Я гадав, що в момент зустрічі з Русланом, вона перейде під його опіку і до мене не виникнуть питання. Однак, здається я отримав перекфалікацію з охоронця на няньку. От тільки, цікаво коли саме. Тоді, коли Руслан подзвонив і попросив пояснити дівчині, що їй треба піти з ним? Чи тоді, коли він відволік мене від флірту в якості гри на публіку з моєю рудоволосою бестією? Хто йому дав взагалі право ось так перебивати наші ігри, не гучною, адресованою тільки для мене, фразою: "ВОНА ЗНИКЛА"?!?

— І тобі приємного вечора, Руслане, — не одразу вкумекав, продовжуючи закохано усміхатися своїй супутниці та дотримуватися світських манер. — Порекомендуйте мені вашого стиліста. Й собі хотів би такої сорочки яскравої замовити.

— Моя модель зникла, — ще раз шипить кріз усміхненні зуби, вдаючи для оточуючих безпечного та безтурботного гостя. — Я відійшов на кілька хвилин, а її немає. Ніде. Всюди вже дивився.

— А в жіночому туалеті? — втрутилася і собі моя жінка на сьогоднішній вечір.

— Марія зникла? — утворивши щільний трикутник, нарешті вже й я зрозумів, про що йде мова. — Що ти їй намолов? Важко було язика за зубами втримати чи рук? — мої очі налилися кров'ю в одну мить і, якщо б не гра на публіку, я б залюбки вже дав добрих лящів своєму хорошому, але не завжди, другу, з яким мене пов'язує більше, ніж просто дружба, насправді.

— Тихо вам. Я піду пошукаю, — моє рудоволосе золотко все вирішило самостійно і, пославши мені повітряний поцілунок, завиляла стегнами у бік приміщення готельно-ресторанного комплексу.

— Я, чесно, нічого такого не робив і не говорив! Ну, може ляпнув якийсь раз, щоб працювала на публіку, щоб всі присутні чоловіки хотіли б припасти до її грудей, — поспішив виправдовуватися Руслан, щойно ми відійшли слідом за Золотцем на безпечну, від сторонніх вух, відстань.

— Бовдур. І як тобі спало на думку її залишити? От би виколупати тобі очі і мізки. Все одно ні тим, ні іншим ти не користуєшся, — бурчу йому прямо в обличя. — Ну й язика відтяпати заодно, бо ним працюєш беззупинно.

— Все було добре, клянуся! Крім її переляканих очей. Ну то я й намагався якось виправити ситуацію.

— Переляканих, кажеш, — на хвильку замислився. Мабуть, треба було якось делікатніше вплітати її в операцію, а не як горохом по голові. Так інакше вона б не погодилась! — От же ж чорт безбородий...

— Її немає, — повідомляє моя супутниця, вже повернувшись до нас.

Гаяти час було б марно, й роздумами та звинуваченнями ситуацію не виправиш. Тож довелося залишити свою довгоногу красуню та швидким кроком направитися з Русланом в різні боки. На території комплексу та біля неї шукати продовжить Руслан, а я ж вирішив одразу стрибнути в своє авто і перевірити всі околиці.

Не проїхав я й трьохсот метрів, як вгледів авто, недбало припарковане на узбіччі. Аварійка не ввімкнута, передні дверцята настіж. А що там? В полі, що розляглося праворуч від дороги, два силуети? Добре, що місячно зараз — гарно видно, як... дівчину намагається упіймати якийсь далеко не джентельмен!

Чортів день! Не думав, що буду сьогодні опівночі гасати полем пшениці, але життя така непередбачувана річ. Повні пшеничні колоски чиркають по штанях, а я, як дурень, намагаюся вхопити дівочий силуєт першим, ніж це зроблять за мене. Дякуючи моїй фізичній підготовці та тому, що шугали ці двоє недалечко від краю поля, перехват все ж таки відбувся і на мою користь.

— Відпустіть! — тонкий голос заволав на вухо, а перелякані очі врізалися в шию.

Вона вся тремтіла. Знайома, шершава на дотик, сукня, опинившись в моїх руках, запручалась, але я вже впізнав її і збирався сховати за своєю спиною, адже й той хвостик, що за нею біг, вже опинився біля нас.

— Не чіпай дівчину! Ми тут граємо в "квача". Дитинство згадуємо. Чого тобі треба? — одразу ж почав своєї пісні хлопець, якого я вже бачив сьогодні на фуршеті, але який особисто мені був незнайомим.

— А більше схоже на щось інше. А я осторонь стояти не буду, якщо ображають невинних.

Дівча, впізнавши мій голос, на щастя припинило вириватись з моїх рук і покірно знайшло прихісток за моїм плечем, але я й досі не відпускав її зап'ястя. Мало що ще вигадає і куди дременути забажає. Дурна, як куриця, яка всього боїться і за якою доводиться оббігати весь садок, поки спіймаєш.

— Та хто кого ображає? В нас тут щастя та пристрасть, — не хоче поступатися своєю знахідкою мій конкурент.

— Невже? А що красуня на це відповість? — питаю у жертви нічних доганялок.

— Він намагався мене роздягнути! — затрусилася, чи то від люті, чи то від страху, тендітна рука, і полегшила мені життя швидким зізнанням.

— Он бачиш як. Вона піде зі мною, — з полегшенням видихаю. — Почекай секунду, — звертаюся тепер до переляканої.

— Та то вона жартує!

— То ти жартуєш! Але такі жарти дорого коштують, паскуда, — впевненно крокую до самовпевненного незнайомця, палаючи ненавистю до нього.

Він стоїть стовбом, не зрушуючи з місця, що спрощує мою задачу. Кулак легко знаходить його кістляву щоку і не встиг ніхто й очима кліпнути, як він вже припав до чорної землі, прим'явши колоски своїм тілом. Поставивши крапку на цьому, розвертаюся і, хватаючи руку своєї знахідки, прямую до дороги.

— Ну і що це за тип? Далі пригод шукаєш? — знаходжу в собі сили стриматися та спокійно запитати у вкотре постраждалої.

— Якби хтось мене не втягнув в щось сумнівне, то не шукала б, — заявляє, звільнивши свою руку та насупивши лоба.

— Он як. То це я винен, що він колами за тобою мчав? — тепер я вже не зміг проконтролювати свій голос і він став грубішим і голоснішим.

— А хто? Я не винна, що всюди одні козли! Я взагалі зараз мала б готуватися до іспиту, а не на якихось вечірках вислуховувати, в які сукні маю вдягатися та кому краще очима стріляти!