2.1. Мишка

 Сьогодні я свіжевичавлений лимончик. Дуже кислий лимончик. І вчора та позавчора також ним була. Після читання моралі незнайомця найсерйозніша дівчина в світі виявилася трохи дурною. Тому навчання і підготовка до іспиту більше не для мене. А от пролежати в ліжку, на увігнутій до підлоги пружині, тюленем і відтворювати в пам'яті злі слова та вогняні очі — було найдоречніше на всі вихідні.

Скільки разів приймала душ — вже й не злічити. Хотілось змити із себе весь бруд того клубу, його музику та веселощі натовпу, бридкі смаки алкоголю. Ще й на тілі проявилося з десяток синців на ногах та руках, а м'язи вже яку добу ниють... Мабуть, то правда, що мене мало не зґвалтували... Не можу уявити, як хтось мене торкався!

Мені досі соромно за свою поведінку і те, що коїлось з моїм тілом та організмом після відключення свідомості. Жахливі картинки малювалися перед очима і я одразу ж намагалася їх зітерти, ніби гумкою. Але минуле — не конспект лекції в блокноті. Його не виправиш коректором, не закреслиш і не замалюєш... Як і іспит, який я допіру провалила.

Концентрація та уважність десь безслідно зникли. Та й відволікли увагу мої однокурсники, які чомусь кидали криві та презирливі погляди, а дехто взагалі дивився в телефон і шепотів моє ім'я на вухо сусіду по парті. А від хлопців, перших задирак на курсі, почула, що "в Машки непогані ляшки"! Чого це раптом про мої ляшки в голови їм взбрело? Сміх за спиною збільшувався, а мені ставало все вкрай огидно бути собою. 

— Суперово відтанцювали у п'ятницю, Машулько, — по закінченню іспиту з української мови лестливо посміхнулася Карина — еліта нашої групи.

Дивуюсь, що вона до мене говорить, але киваю головою у підтвердження... То пам'ять мені не зраджує і ми сиділи за одним столиком у клубі? Це ж треба! Які люди не посоромились бути в одній компанії з недолугою зубрилкою!

Та аби я всралася маленькою! Не тільки ж Карина сиділа зі мною за одним столиком тоді! Ден також... там був?!? І сьогодні він мені... усміхнувся! Вперше! Коли я мало не збила його з ніг. Ще й заговорив!... Також вперше, до речі, промовивши:

— О, це ти, чарівниця. Так і хочеш на шось наштрикнутися.

Й передати не можу, як після цього в мене затрусилися руки, губи, ноги, серце і не тільки! Ще й гикавка напала. Сам Денис Прокопенко щойно торкнувся мене!.. Точніше, я, бо впилялась в нього своїм лобом. Але, це також велике досягнення.

Та лиш заспокоївшись допетрала, що справи, мабуть, дуже кепські, якщо до мене скільки честі та уваги... І все за один день понеділка. Чим заслужила таку популярність? Підозріло й те, що з сусідками по кімнаті я більше не розмовляю — Аліна розсердилась через зниклу сукню, а Рита чомусь дуже ворожо налаштована до мене. Щось сталося тієї ночі в клубі, от тільки не втямлю, що саме. Якби могла, засудила би себе до страти. От тільки часи не ті.

Після іспиту неквапливо прогулююся територією студентського містечка, поки йду до будівлі свого гуртожитка. З думок мене виштовхує звук мобільного. Це мабуть мама. Вона знає, о котрій я сьогодні звільняюсь. Хто б ще мені телефонував?!? Не дивлячись на дисплей, відповідаю на дзвінок скоріше, аби мама не хвилювалася.

— Ти вчасно! — енергійно говорю аби мама не відчула нотки розпачу в моєму голосі.

— Невже? — відповідь чоловічого голосу змушує різко завмерти так, що навіть серце припинило на кілька секунд качати кров. — Отже ти чекала від мене дзвінка? — втративши відчуття реальності, захлинаюся хвилюванням, почувши знов цей ліричний тембр голосу. — ...Алло-о-о. Ти на зв'язку?

— Т-так, — повертаю собі здатність говорити, але ще не можу зрушити з місця. — Це... Я правильно зрозуміла, що це..? Рятівник з клубу? — не довіряючи своїм вухам, запитую для впевненності, чуючи у відповідь легкий сміх.

— Так — саме він. Ти вже краще себе почуваєш?

Тепер серце колотиться з потрійною силою, поки мене все ще накривають бурхливі хвилі хвилювань. Гадала, що більше не почую і не побачу його. Як він дізнався мій номер? Чому? Ще й переживає за моє самопочуття.

— Значно краще. Дякую.

— Отже у формі. Це добре. Отже в стані віддавати борги.

— Що робити? — перепитую, вдруге закам'янівши від здивування, як і пів метри тому назад.

— Забула чи як? Ти ж мені винна за свій порятунок. От час і настав віддавати борги, — згадую свої власні слова про вдячність та бажання віддячити.

— Звичайно... Що я можу для вас зробити? — голос помітно осів, як тяжке каміння на дно акваріуму.

Подзвонив, аби нагадати за борг? Чомусь я думала, що він добріше, миліше, а виявляється... Та що там "думала"! Викинь всі свої думки на сміття, нещасна ти Марія, щоб дупця твоя всохлася! Карлові ж ви Вари, незручні шаровари — не буває добрих людей на світі, а особливо у великому місті — пора б уже звикнутися з цим!!!

— Вдягни свою найкращу сукню. Тільки не з відвертих, як попередня. Легкий макіяж, зачіска, не забудь про позитивний настрій та усмішку і приходь до французької каруселі о дев'ятій вечора. Сьогодні.

— А чого так пізно? А що, як в мене не вийде? Раніше не можна? — торохкоче мій голос, як і серце, бо це для мене, місс Домашньої Дівчинки, якийсь форс-мажор цілий.

— Рівно о дев'ятій. Відмова не приймається! — відрізає сердито і я розумію, що мої пригоди ще не закінчилися.