1.2. Мишка

Резинові ж ви чоботи, ну чом так важко? Відчуваю себе не людиною, а тістом, яке старано замішували, вимішували, потім дали відпочити кілька годин і знов почали місити та товкти, аби наліпити файної здоби — так голова тріщить і тіло ниє. Ще й в роті присмак отрути, а шлунок жалібно скиглить!

А де це я? Постіль сіра — не моя, ліжко... точніше диван, не мій, бо такі в гуртожитку не видаються, і кімната також не моя! Плазма на всю стіну та шафа-купе з дзеркалом точно мені не знайомі. Навіть нічна сорочка, котра, по факту, є просто футболкою великого розміру, і та чужа!

Де я і чому опинилась тут?.. Пам'ятаю, що був якийсь там міжнародний день друзів, який я не вважаю святом. Свята вигадали алкоголіки, щоб...

Хвилиночку. Пригадую, як сусідки по кімнаті збиралися до клубу, поки я готувалася до іспиту. Але мої вуха чомусь вирішити вловити хвилі їх діалогу та підслухати. Все-таки, територія нашої кімнати спільна для всіх її мешканок.

Вони обговорювали Дена, який пообіцяв затусити в їх компанії і тут мене... мов підминило. На автопілоті я напросила своїм власним голосом на дискотеку разом з ними!

Ой, виходить, і я нажерлася, як та свиня, що не можу поєднати свої спогади з реальністю цього моменту?! А в мене ж іспити на носі! Як я могла? Ще й дівчата, хоч я й не товаришувала з ними, але, зрештою погодилися взяти мене із собою. Аліна "для такої справи" навіть позичила мені найкоротшу та найвідвертішу сукню із свого арсеналу, в якій було до біса некомфортно!

До речі, а де та клята сукня? Ліфчик на місці і трусики також, але... Хто мене перевдягнув і як? Чиї руки мене торкалися? Що взагалі зі мною було? Як вибратись звідси?

Мене викрали, щоб пустити на органи?!? Чи у рабство продати? Дідько, саме бачила нещодавно, як у дівчат забирають паспорти і тримають замкнутими... Щоправда, таке робили закордоном і з тими, хто сам нелегально влаштовувався на роботу до клубу, чи де там, але...

Безсумнівно звідси треба тікати! Добре, що у кімнаті є вікно. І постільна білизна. Треба сплести білизну докупи і звільнитися, як Рапунцель по своїм косам, з цієї пастки!

Та одразу треба перевірити висоту поверха. Для цього треба швидше помчати до вікна!.. Ну як, "швидше" — помалу почалапати... Ну як "почалапати" — хоча б встати з дивана, бо головний біль, ударами кувалди, нагадав про себе, змушуючи прикласти долоні до скронь, як тільки зробила спробу підвестися... Далеко мені не втекти.

— Прокинулось, нещастя, — дерев'яні коричневі двері без жодного скрипу розпахнулися під натиском чоловічих рук. — Самопочуття, бачу, кепське...  А чому простирадло зірване з ліжка? Хтось надзюрив, чи...? — уважно розглядає мене зверху вниз і помічає наслідки моїх передостанніх дій.

Волохаті ж ви!.. собачі лапи... Хто це і що йому відповісти? Як себе поводити? Мовчати чи кричати, у разі, якщо прожогом вибігти з кімнати чи вдарити незнайомця тупим предметом по голові не взмозі? 

— Зповзло. А що... — намагаюся вимовити хоча б щось, але діалог якось не клеїться. Принаймні, у моїй голові.

— Тримай таблетку, — широкоплечий хлопець, років тридцяти, неочікуванно простягає мені свою руку з чудодійним засобом. — Пий одразу дві. Ось вода, — передає мені чергові дари, заздалегідь приготовані у вигляді склянки та пляшечки на столику поруч. — Окрошку будеш на обід? Вибач, кефіра, пива, віскі немає, тому не пропоную.

Та він знущається, чи що?! Якийсь незрозумілий викрадач. Дбайливий, але цей сарказм зіпсував перше враження. Та й хто він взагалі? Це його квартира? Це його ліжко? А де він спав? Це він мене перевдягав?!? Скільки питань і жодного натяку...

Ласощі не смакують, а тільки посилює бажання вичистити рота, але роблю кілька ковтків, поки очі напроти вивчають мою незадоволену міміку. Ніяковію, але це не має значення. Аби тільки наміри в його голові були благочествими — то нехай хоч цілий день витріщається!

— На випадок умовної амнезії,  — незнайомець взяв ситуацію, як і пляшку мінеральної води, у свої руки. — Ти вчора сильно напилася. Тебе навіть нудило. Оскільки з усіх відвідувачів клубу ти була останньою, заради твоєї ж безпеки я забрав тебе звідти.

От же ж, шкарпетка ти без пари! Вважай, що мене дійсно викрали. От тільки, п'яною в найтрухлявіший пеньок! Яка ганьба. Це ж скільки літрів в мене влізло тоді і скільки!.. вилізло..? Чути від сторонньої людини, як тебе нудило — не найприємніше, що можна уявити. Моє лице вже встигло пофарбуватися під колір футболки в палаючо-червоний?

— Я, краще, піду, — боячись дізнатись про себе ще дещо вражаюче, вирішую вчинити так, як і мій тато десять років тому — піти без пояснень та балачок. — Де сукня, в якій я... була вчора? — від посилюючого хвилювання, слова неслухнянно ховаються від язика, роблячи речення затягнутими.

— У смітнику.

— Дуже смішно, але мені вона потрібна.

— Я не жартую. Вона вже й пранню не підлягає. А ти що, вже йдеш так швидко? Навіть чаю не вип'єш чи окрошки не скуштуєш? Шкода. Це моя корона страва. Не любиш таке?

Щось багато він жартує і над міру добрий. Таблетки, їжа, прання. Ти ба, який герой знайшовся! Цікаво, за що такий догляд? Може це він мене і напоїв?!? Чи мало що ще накоїв?

— Дякую, але не голодна, — щойно вимовляю, не розуміючи, чи є за що йому бути вдячною, як зненацька..! Мій шлунок зрадницькі заричав на всю гучність...

— Ваше замовлення буде через хвилину, — самовпевненно сміється і виходить з кімнати.

За його п'ятихвилинної відсутності мені трохи легшає в голові, але нічогісінько не проясняється. Оговтатись же остаточно й справді допомагає окрошка, яку вже скоро наминаю, сидячи на стілці навпроти свого... не зрозуміло кого.

Ми обідаємо мовчки за столом, до якого я, навіть, дійшла самостійно! Ловлячи на собі погляди незнайомця, помічаю, що він... гарненький. Чорна футболка стискає м'язисті плечі, обтягуючи такий же накачений прес. Спортсмен чи як? Фігура досить міцна, високий ще й на лице приємний. Модна зачіска з каштанового волосся добре поєднується з легкою неголенністю підборіддя та трохи кирпатим носом.