1.1. Мішка

Коли цей виродок, Борис, зі своїми хвостиками та оператором відеоспостереження звалив з приміщення, гидуючи картиною, я залишився сам на сам з цим нещастям. Їй вдалося трохи піднятись, схилившись на свою руку, зігнутою в лікті, і далі продовжити свою справу з позивами.

От наче ж вродлива, струнка, з привабливими ніжками — а голова набита дурнею. Та й шлунок, таке враження, що переробив тони залізобетонних конструкцій... Це ж скільки вона випила, що зараз дійшла до такого стану?

Заправляю рукави чорної водолазки повище і йду на допомогу, не забувши про пляшку води, котру бачу на столику. Байдуже — навіть якщо в неї в голові тирса, та все рівно вона людина. Хто зна, яка, але людина. Ймовірно студентка. Вже доросла дівчинка, судячи з походеньок по клубам та одягу, а проблюватись сама не може. Аж смішно!

Присідаю поряд і підбираю її волосся у хвіст, поставивши мінеральну воду поруч. Воно надзвичайно приємне на дотик, але добряче заплуталось у клубочки та вузлики. Пальцями як-небудь розчісую пасма, поки дівчина відпочиває від вивердження свого вулкану. Та якщо закрити очі... і носа, на деякі ньюанси, то в цілому вона дуже симпатична, до речі. Дуже. Саме те, що треба...

Дівча раптово смикається. Їй хочеться сісти, бо положення тіла не зручне, тому я допомогаю піднятись, підтримуючи за спину. Але вона ще напівпритомна і не контролює своє пластилінове тіло, тому її хитає, ніби кораблик у шторм. Голова хилиться вперед і волосся, зібране мною докупи, розбігається навтьоки. Знов збираю їх, вже тугіше втримуючи, аж задираючи її голову назад.

— Вибач, красуню, трохи треба потягати тебе за патлі, — говорю до неї, хоч і розумію, що говорю сам із собою, а потім відкриваю ще нову пляшку води і, користуючись силою, заливаю рідину у дівочий рот.

Пам'ятаю, як пропустив її в середину, як вона танцювала, виляючи стегнами, та сиділа у колі своєї компанії. Я не слідкував за нею — просто пильнував за атмосферою в приміщенні. П'яна дівка, як п'яна дівка — нічого незвичного. Її випадок не був специфічним, до моменту, коли клуб спорожнів, і лише вона одна залишалася лежати напівпритомною на квадратному кріслі. Її ніхто не шукав і за нею ніхто не повертався... А наші хлопці, люблять такі випадки і спробували скористатися. Як випадком, так і дівчиною... І зробили б це, якби не я.

Та нащо мені цей клопіт? Пришалепкуватих вистачає щодня. А потім оце вовтузитися треба, додому, неначе вуличне, а точніше клубне, кошеня тягнути, відпоювати.

Щоправда, Женькі це не сподобається ніяк. Я ж обіцяв, що більше не буду тягати додому постраждалих від пазурів збоченців. Добре, що Жеку ще вчора ввечері викликали на базу відпочинку на вихідні. Тож, сподіваюся, зайвий раз не треба буде пояснювати та виправдовуватися на тему, що забув черговий бюсгалтер в нашій квартирі. Минулого разу мене так ледь з квартири з речами не виштовхнули.

Та не залишати ж це нещастя на розтерзання хижаків? Я ж добрий дядько, серце крається... І очі розбігаються з руками, куди ж без цього, як переодягаю таких авантюристок та приводжу до ладу... А що, за доброту свою не заслуговую винагороди? Все-таки, за послуги особистого тілоохоронця треба платити.

А ця пташка неначе знала, що треба потрапити в мої руки. Саме шукав, кого ж зробити своєю законною боржницею. Хоча це й не в моєму стилі, але нагальна потреба вимагає відкритих домовленностей. Гадаю, ця краля згодиться для справи і буде чемною та слухняною дівчинкою. У всякому випадку, відмови не прийму. Тож, вибачай, дівко, терпи, і зараз, і потім. Ніхто не винен, що ти сама напоролася на пригоди.

А почнімо, вірогідніше, з фотосесії і якомога скоріше. Навіть в стані слизького і напівмертвого хробака дівчина виглядає спокусливо. Та й форми її тіла доволі апетитні. А заплющені очі та неспроможність стояти на ногах не являється умовою фотозйомки, тож, вкладемо її на підлозі в потрібних позах, знімимо зайве — і результати будуть неперевершеними.