Розділ 9

Міша

Після вчорашньої розмови з Дімою я ще довго не міг викинути з голови все, що він наговорив. Точніше, більшість його маячні я забув ще дорогою до кімнати. А в голову чомусь засіло одне ім’я. Ліна. Я лежав на ліжку й дивився в стелю, прокручуючи в голові окремі уривки вчорашньої розмови. Її день народження. Квіти. Нікіта. Чорт. Мене дратувало навіть не те, що в неї був хлопець. Зрештою, я знав про нього й раніше. Просто вчора Діма якимось дивним чином змусив мене подивитися на все це під іншим кутом. Особливо на те, що Ліна згадала про кількох друзів із дитинства. Нас. Мене й Діму. І від цього чомусь стало не по собі. Я перевернувся на бік і уткнувся в телефон. «Ти був по вуха закоханий у Ліну». Дурень. Саме так я подумав про Діму. Хоча найбільше мене дратувало те, що я не міг просто сказати, ніби він помилявся. Я різко сів на ліжку. Досить. Чим більше я про це думав, тим більше заплутувався. Тому вирішив просто вийти з дому. Куди завгодно. Головне — подалі від власних думок.

Через якийсь час я опинився в книгарні. Тут було тихо. Саме те, що мені зараз було потрібно. Я повільно проходив між стелажами, час від часу витягуючи якусь книгу й переглядаючи перші сторінки. Насправді я навіть не знав, що саме шукав. Мабуть, просто хотів зайняти голову чимось іншим. Я вже майже збирався перейти до іншого стелажа, коли мій погляд випадково зачепився за знайому постать. Ліна. Вона стояла біля полиці з книжками, трохи нахиливши голову, й уважно розглядала обкладинки. В одній руці тримала кілька книжок, а пальцем іншої проводила по корінцях, ніби намагалася знайти щось конкретне. Я сам не помітив, як зупинився. Просто дивився на неї. З-поміж усіх людей у цій книгарні я мав зустріти саме її. Вона була такою зосередженою, що, здається, навіть не помічала нічого навколо. Час від часу витягувала якусь книгу, переглядала анотацію, морщила носа й повертала назад. Я ледь усміхнувся. Звісно. Нічого не змінилося. Навіть через стільки років вона могла годинами стояти серед книжкових полиць. Я вже збирався підійти, але передумав. Не знаю чому. Просто залишився стояти трохи осторонь, вдаючи, ніби розглядаю книги.

Ліна тим часом продовжувала шукати щось на полиці. Зрештою її пальці зупинилися на одній із книжок. Вона витягнула її, прочитала назву, перегорнула кілька сторінок, а потім уважно прочитала анотацію. На її обличчі з’явилася ледь помітна усмішка. Я мимоволі запам’ятав назву. Сам не знаю навіщо. Через кілька хвилин Ліна подивилася на телефон, зібрала книги й попрямувала до каси. Я провів її поглядом, але не рушив із місця. Двері зачинилися. У книгарні знову стало тихо. Я повернув голову до полиці. Та сама книга все ще лежала там. Я кілька секунд дивився на неї, перш ніж витягнути з полиці. Перегорнув першу сторінку. Потім другу. — Цікаво, що вона в ній знайшла... Я сам не зрозумів, навіщо сказав це уголос. Прочитав ще кілька рядків. Потім закрив книгу. І все ж таки пішов із нею до каси.