Назарчик у чарівному світі

День видався напрочуд важким. У мами на роботі весь день було багато справ, які потребували швидкого вирішення. До самої останньої хвилини вона крутилася на роботі, щоб встигнути зробити все в останній робочий день. А потім задоволено сіла у маршрутку. В дитячому садочку її чекав Назарчик. І щойно мама прочинила двері групи, як побачила синочка. Зазвичай Назарчик не виглядав маму, і грався з дітьми, малював чи складав ЛЕГО, але не сьогодні. Тяжкий день був не лише у мами на роботі, у Назарчика він теж видався важким. Синочок занедужав, про що говорили розчервонілі щічки та гарячий лоб.

– Любий мій, схоже ти захворів, – занепокоїлася мама оглядаючи сина.

– То що, в садок завтра не йдемо? – запитав хлопчик дорогою додому.

– Ми б і так не йшли завтра в садочок.

– А чому? – здивувався хлопчик.

– Назарчику, у мене відпустка. Я хотіла провести день з тобою. Сподівалася, що ми сходимо до зоопарку.

– Ура! – закричав Назарчик, але одразу зник. – То тепер нікуди не підемо? – хлопчик зрозумів в чому справа.

– Поки ти хворий, будемо вдома, лікуватися.

На вечір Назарчику стало геть погано. Градусник показував великі цифри 39,0, а Назарчика не цікавили ні іграшки ні мультики ні улюблене ЛЕГО.

Хлопчик лежав на своєму ліжку обіймаючи улюблену іграшку – Ніфлера зі світу Гаррі Поттера. Іграшка була дуже схожа на качкодзьоба, з великим дзьобом та маленькими очима-намистинками. Назарчик розглядав іграшку, все інше його не цікавило.

– Що, геть погано? – раптом почув Назар.

Він оглянувся, але в кімнаті він був один, мама вже дала Назарчику ліки, які мали скоро подіяти і готувала на кухні вечерю.

– Це я з тобою розмовляю, Ніфлер! – повідомила тваринка, коли хлопчик не припинив оглядатися довкола.

– Ніфлер? – хлопчик уважніше придивився до іграшки, яка вже і не була іграшкою.

Ніфлер поправив хутро, почистив дзьоба і зручніше влаштувавшись знову подивився на хлопчика.

– Погано почуваєшся? – знову повторив він своє питання.

– Так. Температура висока. А мама обіцяла завтра зоопарк! – схлипнувши, повідомив Назар.

– А що таке зоопарк? – запитав Ніфлер.

– У зоопарку у вольєрах живуть різні тварини.

– Але ж на волі їм би було краще, – зауважив Ніфлер.

– На волі вони б не вижили. У зоопарк потрапляють звірята, які хворі або від яких відмовилися у дикій природі.

– А мене ти до зоопарку візьмеш?

– Я б узяв. Але ж я захворів, то завтра нікуди не підемо.

– Захворів кажеш. Це ми можемо виправити.

– Як?

Ніфлер занурив лапки у свою кишеню, і довго там рився. Що звідти тільки не вилітало. І золоті монети, і блискуче мамине намисто і татові ключі, які він шукав минулого тижня. І от нарешті Ніфлер винирнув з кишені тримаючи у лапках маленьку фігурну пляшечку.

– Пий, – протягнув склянку Назарчику.

– А що це? – хлопчик з сумнівом поглянув на пляшечку. – Я вже випив ліки.

– Це не ліки, – пояснив Ніфлер. – Це твоя можливість потрапити у мій світ і попросити у чарівника ліки від твоєї хвороби.

– У твій світ? – зачепився хлопчик за слова.

– Так, я живу у чарівному світі.

– Класно! – вигукнув хлопчик і залпом випив вміст пляшечки.

Одразу все навколо стало дуже великим: ковдра, подушка і ліжко, та і сам Ніфлер значно підріс.

– Ти так швидко виріс? – зауважив Назарчик.

– Це ти зменшився! – повідомив Ніфлер. – Давай, стрибай у кишеню, – сказав звір і відтягнув краї кишені для зручності.

У кишені було темно, ніби у печері. Назарчик все йшов уперед торкаючись руками самої кишені, аж поки попереду не замерехтіло світло. Назар пришвидшив крок і якоїсь миті світло почало його притягувати, світ навколо закрутився і Назарчик плюхнувся на брущату дорогу. Примружив очі від яскравого світла, яке сяяло навколо.

– Ходімо! – повідомив Ніфлер, який стояв поруч з хлопчиком.

Назарчик відкрив очі і роззирнувся довкола. Він сидів посеред чарівного міста. Звідки він знав що воно чарівне, спитаєте ви? А як же інакше, якщо навколо ходили тварини на двох лапках і вели себе точнісінько як люди.

Назарчик підвівся на ноги і поглянув на Ніфлера. Він стояв поруч з хлопчиком, і зараз був одягнений у білу сорочку та чорну жилетку. На шиї була пов’язана гірчично-жовта краватка. Хлопчик піднявся на ноги, і виявив, що зараз він був лише трохи вищим за Ніфлера.

– А куди ми йдемо? – Назар вже з цікавістю оглядав чарівне місто.

– Нам потрібно потрапити он до тієї башти, – Ніфлер вказав на височенну башту в кінці вулиці.

– Там і живе чарівник який дасть мені ліки?