Частина 9

   Так… У цьому повідомленні, мене здивували два слова. Перше «поцілує», а друге «Сліпарик». Насамперед, потрібно було зрозуміти, навіщо він це робить? Варіант - закохався, який видала моя подруга, відпав відразу. Я ж не дурепа. Принаймні я так думала.

   — Ну чому ти така впевнена, що він не міг закохатись? — Света, не залишила мети, запевнити мене в своїй правоті. — Ти доволі цікава, тобі лишень потрібно підібрати новий одяг… Більш сексуальніший.

   — Смієшся? Щоб я одягла коротку спідницю? Й заради кого? Ти взагалі мене почула? Я тобі говорю - він щось замислив. Уявляєш, він назвав мене «Сліпариком». Ти б кохану людину так назвала б?

   — Дійсно… З окулярами потрібно щось вирішувати.

   — Света! Я тебе дуже прошу, давай не будемо взагалі обговорювати тему мого перевтілення. Те що я тобі все розповідаю, значить, лише те, що я хочу, щоб ти мене підтримала. А зараз ти, лише робиш гірше.

   Після розмови з подругою, ще раз впевнилась, що дівчат у моєму віці цікавлять лише хлопці. У той час, мені важко було це зрозуміти. Тому, що в моїй голові вже засів образ ідеального чоловіка: дотепного, зрілого, щедрого, з почуттям гумору й загадкового. Але на жаль, таких у нас час не було. Я народилася не в у тому столітті й не в тій країні. Уявляю, як би я виглядала кумедно в сукні з десятками спідниць та окулярах. Тому я була впевнена на сто відсотків, що не про яку симпатію не могло йти й мови. Яворський щось задумав, а ось що саме?..

   Це питання промучило мене пів ночі. І вранці, так і не знайшовши відповіді, я зайшла в аудиторію ще більше заплутаною, ніж була раніше. Вся їхня гоп-компанія була вже на місці. Вони щось між собою зацікавлено обговорювали, поки Катька не помітила мене й не скривила невдоволене лице. Яворський, який весь цей час сидів спиною до мене, повернувся. І цієї миті я зрозуміла, що чекала на це. Щоб побачити ці очі, які спрямовані лише на мене. Він посміхнувся, чим пришвидшив мій пульс. Що коїться?! Я не доспала? Якась дивна реакція мого тіла. Я захворіла? Інакше я не могла пояснити цього. Бо тільки я підійшла до столу, щоб сісти на своє місце, у мене запалали щоки. 

   — Привіт, — він піднявся з місця, звільняючи мені прохід до місця.

   Чому я раніше не помічала, що він вищий за мене на цілу голову. 

   — Привіт, — промовила я, опустивши очі до низу.

   Все! Приїхали. Чому саме мені не зручно в цій ситуації? Це ж він написав про якийсь поцілунок.

   — Що з твоїм обличчям? — запитав він, коли я вже присіла і подумала, що мій стан залишився непоміченим.

   — У мене? — я торкнулася рукою своєї щоки. — Що саме? Все добре. 

   — Ти нафарбувалась?

   Що?! Він з глузду з'їхав? 

   — Нічим я не користуюсь. Навіщо?

   Він присів і, підперши свою голову рукою, повернувся тілом в мою сторону. 

   Це якесь знущання. Навіщо він дивиться на мене? 

   Не витримавши його погляду я знервовано поправила окуляри й відвернулась від нього в сторону вікна.

   — Це ти мені скажи, навіщо тобі косметика знадобилась. Мабуть, прагнеш комусь сподобатись. 

   — Маячня, — це він на себе натякає?

   — Справді? — коли він вже уйметься? — Вітьок, чи не для тебе Слірик нафарбувалась? Вона, мабуть, послухала викладача і вирішила, що ти тягаючи її за косу, заграєш з нею. 

   Ззаду роздався сміх:

   — Натаха, без проблем. Якщо потрібно, я готовий, на крайній випадок погасимо світло, або заплющу очі.

   Тепер сміх пролунав з переду. 

   — Придурки, — я буркнула собі під ніс. Дуже образливо, але я їм цього не покажу. — Не фарбувалась я. Можете перевірити.

   Слова вилетіли з мене автоматично.

   — Так я завжди готовий, — рука Тупака лягла на моє плече.

   — Руку прибрав, — впевненим голосом промовив Яворський. — Я сам перевірю. Навіть цікаво. Так що, може повернешся? — Промовив він вже до мене.

   Це якийсь абсурд, але нехай йому повилазить.

   Повернувшись, я підставила йому своє лице. 

   Ухмиляючись, він дивився на моє обличчя. Його рука потягнулась і він, надавивши пальцем, провів по щоці. Я ж впевнено дивилася йому в цей час в очі. Але моя впевненість пропала, коли він лизнувши свій палець провів їм знову по моїй щоці. Я по інерції відсторонилась. Напевно в цей момент моє лице перекривило від відрази.

   Спас ситуацію викладач, який в цей момент зайшов в аудиторію. 

   Я вже подумала, що все скінчилось, поки не почула фразу, промовлену нібито про себе.

   — Бісять мене ці окуляри, потрібно з ними щось вирішувати.