Частина 4

   Це жахливо, коли ти стаєш почувати себе, як загнаний звір. Не піти на навчання, це було б велике свято для мене. «Було б» головне в цьому вислові, бо пропустити пару, а то і весь день, це було неприпустимо. Це ж останній рік. Усі мої успіхи пішли б коту під хвіст. Попросити допомогу в батьків, для когось це був би вихід. Але мої батьки, витрачали останні кошти на моє навчання. Вони пишалися моїми досягненнями. Скажи я їм тоді, щось, я впевнена, що був би скандал. І жертвами цього б були мої батьки.

   Ким був батько Яворського, я вже дізналась. Швидше про це розповіла мені подруга. Так, в таких, як я бувають подруги. Зі Світланою ми подружились у музикальній школі, яку відвідували за класом фортепіано. Виявилось, що вона ще й живе в сусідньому домі. 

   Так ось, вона, одна з тих людей, кого дуже цікавить життя інших людей. А багатих людей, це взагалі її хобі. Звичайно, про всі мої незгоди, перша дізналась вона. Подруга на те і подруга, щоб допомогти вимивати голову подрузі, після атаки на неї з десятку сирих яєць. Спідниця теж її робота. Якби не вона, то мої батьки дуже швидко збагнули, що відбувається щось не те. ЇЇ батьків завжди допізна не було дома, тому її квартира, стала для мене тим прихистком, в якому я могла вдихнути й поділитися своєю бідою.

   — Послухай, а якщо ми напишемо заяву в поліцію? - нова пропозиція Свети була мені не до вподоби. 

   — І? Що далі? Вони прийдуть до моїх батьків. До школи. Хто наважиться стати  з моєї сторони свідком?

   — Я! Я розповім про все, що вони вчинили з тобою. Кінець кінцем, ми живемо в правовій країні. Кожен має право на захист. 

   — Ось станеш журналістом і будеш про це писати, а зараз, мені потрібно щось зробити, щоб мені дали спокій.

   П'ять хвилин тиші, в обдумуванні плану, знову перервала Света:

   — А давай, напишемо анонімного листа, його батькам. Нехай, вони займаються його поведінкою. Я впевнена, що вони навіть не знають що творить їх син.

   — І що ми напишемо? Що він організував злодійське угрупування і тероризує дівчину? 

   Як би мені не було важко, але завжди находились сили, щоб не опускати руки. Тому від цієї фрази ми зайшлися сміхом.

   — Тут, звісно ти маєш рацію. Це більше схоже на детективний роман. А це більше по твоєму профілю. До речі ти вже вирішила в який саме університет будеш вступати? 

   — Віриш, чи ні, але це мене наразі менше всього хвилює. Хоча одне я вже вирішила, навчатись я буду якнайдалі звідси. 

   Вже в той час я мріяла про літературне визнання. Всі книжки, які були в нашому домі були перечитані, а деякі неодноразово. Своє майбутнє я пов'язувала з книжками. Що зрештою і привело мене працювати в видавництво. Але зараз не про те. Проблема, яка виникла тоді з тим хлопцем, була самим жахливим, як вважала. Треба ж так. Як я помилилась.

   Через день після цієї розмови відбулася подія, яка змінила все. Начебто звична ситуація - мене перестріла ця трійця, коли я вже була впевнена, що втекла від них. Затягнувши мене в глухий куток між гаражами, Тупак і Катька стали доні мати мене.

   — Ти, що взагалі страх втратила? Тобі було сказано чекати нас в бібліотеці. А ти що зробила? Чого в рот води набрала? — Тупак в цей день доволі чемно вибирав слова. Навіть я подумала, що сьогодні мене відпустять.

   Взагалі то мовчанка була моєю новою тактикою. Краще мовчати, чим нарватись на наступну хвилю агресії.

   — Чого ти з нею панькаєшся?! —  а ось Катька - дівчина з великим не тільки ростом, а ще з вагою, чомусь вирішила бути сьогодні грубшою. —  Дайно я з нею поговорю.

   Тупак, який цим часом тримав мене за шкварки, повернув голову в сторону Яворського. Той як і завжди стояв осторонь. Лише після слів дівчини, він повернувся в пів оберта. Можливо щось відбулось не за його планом. Трійця переглянулась між собою, і я помітила кивок головою від ватажка зграї. Тупак відступив, даючи свободу дій цій дівці. 

   Вона презирливо обвела мене поглядом.

   — Ну що, сліпа жаба? І далі будеш мовчати? Тобі, твоїми курячими мізками досі не зрозуміло, хто тут головний? —  вона підняла руку догори і я думала, що вона мені зараз вріже. Зажмуривши очі навіть була вже до цього готова, но замість цього я відчула як її вказівний палець втиснувся мені в чоло. — Второпала? Так чи ні?

   Я знову змовчала. Я все не могла збагнути, де беруться такі жорстокі жінки. Невже вони народжуються вже такими? Чи можливо в житті підлітка щось відбулося, що зробило з неї нелюда. А ймовірно правду кажуть, що не існує страшнішої істоти, чим розгнівана жінка. 

   Як в доказ цього Катька схопила сумку, яка висіла у мене на плечі та була притиснута моїми руками до грудей як броня. Вона стала видирати її, при цьому викрикуючи образливі слова.

   — Курва! Віддай! Щоб тебе чорти хватили, брудна наволоч! 

   Мені, мабуть, слід було її послухати, але так не хотілось знову втратити конспект, який я цілу ніч переписувала, після того, як вони його змазали собачим лайном.

   І саме в момент нашої штовханини, я відчула страшенний біль від удару в перенісся. Сумка впала під ноги. Я прикрила руками свій ніс, присіла навколішки. По руках потекло щось тепле і липке. Біль став ще сильнішим. Тремтячи я убрала руки з носа і подивилась на них. Всі долоні були вимазані кров'ю. Від стресу і болю, голова йшла оберту. Я не розуміла, що відбулось. Чи стогнала я, чи плакала. Із-за чужих криків все змішалось. Хтось силою потягнув мене за косу, за прокинувши до гори голову. Лише тоді я зрозуміла, що це був Яворський, який присівши біля мене, щось говорив.

   — Чуєш мене?! Скільки пальців? — розібрала я лише ці слова.

   Які пальці? Про що він? 

   — Рахуй скільки пальців, — повторив він, коли щось замаячило перед моїми очима. 

   І тут до мене дійшло, що я нічогісінько не бачу. Інтуїтивно потягнулась до окулярів на носі. Їх не було.

   — Як ти почуваєшся? — знову запитав він.