2.НОВІ СТРИБКИ ТА ЗУСТРІЧІ.

    Марті ще не встиг як слід відпочити від попередньої пригоди, як DeLorean знову нагадала про себе дивним гулом у гаражі. Док Браун вискочив з-під капота, увесь у мастилі та з палаючими очима. — Марті! Нам знову потрібно в дорогу! Моя система навігації збожеволіла і почала будувати маршрут до видатних умів людства, які, згідно з моїми розрахунками, зараз перебувають у великій халепі.

— Знову, Доку? — Марті зітхнув, дивлячись на прилади машини, що пульсували різними кольорами. — Ти обіцяв, що ми відпочинемо!

— Відпочинок — це для тих, хто не має можливості змінити хід історії! — Док витяг з кишені записник із портретами Ніколи Тесли та Альберта Ейнштейна. — Уяви тільки: ми можемо зустрітися з ними, обговорити таємниці Всесвіту і, можливо, врятувати їх від помилок, які могли змінити наш світ до невпізнання. Хіба це не найкраща пригода?

Марті не міг заперечити — перспектива поспілкуватися з великими вченими була занадто привабливою. Він застрибнув у машину, де Ейнштейн уже чекав на своєму місці, висунувши язика від передчуття нових мандрів. Док ввів координати, і DeLorean здійснила стрибок, який відчувався не як політ, а як падіння в безкінечний калейдоскоп епох.

Коли світло згасло, вони приземлилися в лабораторії, наповненій гудінням електричних дуг. У центрі кімнати, оточений котушками, що вивергали блискавки, стояв чоловік з гострими рисами обличчя і надзвичайно проникливим поглядом. Це був Нікола Тесла.

— Вибачте за вторгнення, пане Тесла! — вигукнув Док, вискакуючи з машини, ніби зустрів старого друга. — Мене звати Док Браун, а це — Марті МакФлай! Ми прибули з майбутнього, щоб допомогти вам з вашою... скажімо так, "енергетичною нестабільністю"!

Тесла навіть не здивувався, лише повільно підняв погляд від свого приладу. — Майбутнє? Я чекав на когось подібного. Ця установка генерує забагато енергії, яку я не можу стримати. Якщо вона вибухне, цей квартал зникне з карти разом із моїми записами.

Марті перелякано озирнувся на іскри, що літали довкола. — Доку, ми тут для того, щоб ремонтувати техніку Тесли, чи щоб нас самих не перетворило на електричні лампочки?

— Обидва варіанти, Марті! — Док уже крутив якісь тумблери на апараті Тесли, демонструючи знання, які випереджали свій час. — Подавай мені той розвідний ключ! Сьогодні ми напишемо історію, яку навіть найсміливіші фантасти не наважилися б уявити!                                                                                     Повітря в лабораторії Тесли було настільки насичене озоном, що в Марті аж волосся стало дибки. Він подав Доку розвідний ключ, здригаючись кожного разу, коли чергова іскра злітала з котушки, пролітаючи в міліметрах від їхніх голів.

— Швидше, Марті! — Док працював з неймовірною швидкістю, його рухи були вивіреними та точними. — Якщо ми не заземлимо надлишок енергії через цей мідний контур, резонанс зруйнує стіни лабораторії за лічені секунди!

Тесла спостерігав за їхніми діями з інтересом, потираючи підборіддя. — Ваші методи... нетрадиційні, пане Браун. Ви використовуєте принципи, які я лише починаю формулювати у своїх гіпотезах. Хто ви насправді?

Док на мить зупинився, витираючи чоло об рукав халата, забруднений мастилом. — Скажімо так, Ніколо, ми — ваші найбільші прихильники з епохи, де електрика стала кров’ю цивілізації. Але зараз не час для лекцій про майбутнє. Тримайте рівновагу на розподільчому щиті!

Коли Марті затягнув останній болт на заземленні, гудіння, що закладало вуха, раптово припинилося. Електричні дуги втягнулися назад у котушки, а в лабораторії запала майже повна тиша. Тесла підійшов до свого апарату, перевірив показники на приладі і ледь помітно посміхнувся.

— Геніально, — тихо промовив він. — Стабільна енергія без втрат. Ви щойно допомогли мені зробити крок, на який мені знадобилися б роки.

— Ми раді бути корисними! — Док сяяв, як маленька дитина, що отримала подарунок. — Але нам пора. Історія чекає, і у нас є ще одна дуже важлива зустріч.

Тесла кивнув, розуміючи, що ці гості не належать до цього світу. Він провів їх до DeLorean, що стояла у кутку лабораторії під накриттям. — Якщо ви коли-небудь повернетеся, я буду готовий до нових дискусій. Майте на увазі: час — це не просто лінія, це оркестр, і ви навчилися грати в ньому без нот.

Марті застрибнув у машину, відчуваючи, що ця зустріч змінила в ньому щось важливе. Ейнштейн гавкнув, ніби прощаючись із великим винахідником. DeLorean завелася, двері-крила зачинилися, і в наступну мить вони знову поринули у вир часу.

— Куди тепер, Доку? — спитав Марті, спостерігаючи, як цифри на табло змінюють дату на 1905 рік. — Ми летимо до Альберта Ейнштейна?

— Саме так, Марті! — Док натиснув на газ. — Берн, Швейцарія. Патентне бюро. У одного молодого клерка там зараз криза ідей, і ми маємо впевнитися, що він її подолає!                                            DeLorean м'яко випірнув із часового потоку і припаркувався на бруківці затишної вулиці у Берні. На дворі стояло сонячне прохолодне коло 1905 року. Марті з цікавістю оглядав старинні будівлі, поки Док налаштовував свій портативний сканер часової енергії.

— Отже, Марті, ми біля патентного бюро, — урочисто заявив Док, поправляючи краватку. — Молодий Альберт зараз сидить за своїм столом, намагається розібратися з патентами на парові двигуни, а в голові в нього крутяться ідеї про швидкість світла та відносність часу. Але є одна проблема: місцева рутина та бюрократія можуть повністю заглушити його геній!

Вони зайшли до будівлі й тихо прослизнули до невеликого кабінету, заваленого стосами паперів. За столом сидів молодий чоловік із розпатланим волоссям і глибоким, зосередженим поглядом. Перед ним лежав аркуш із накиданими рівняннями, але він важко зітхав, дивлячись у вікно.

— Вибачте за турботу, пане Ейнштейн! — голосно сказав Док, збиваючи з пантелику молодого клерка.

Альберт здригнувся, швидко сховавши папери під столом, і здивовано подивився на дивних відвідувачів у чудернацькому одязі. — Хто ви такі? І як ви зайшли сюди без дозволу?