1.ВІДЛУННЯ МИНУЛОГО.

     Хілл-Веллі змінилося. Марті Макфлай стояв на знайомому перехресті, де колись стояв годинник на вежі, і відчував дивну порожнечу. Хоча 2015 рік був наповнений неоновими вогнями та літаючими авто, дух старого міста, здавалося, повільно випаровувався, замінюючись холодною ефективністю майбутнього. У кишені куртки Марті лежав старий полароїдний знімок — єдиний доказ того, що його життя було чимось більшим, ніж низкою випадкових збігів у часовій лінії.

Несподівано повітря навколо нього завібрувало, знайомий запах озону вдарив у ніздрі. Прямо перед ним, з гучним тріском, з’явилась DeLorean. Вона виглядала інакше — понівечена з дивними додатковими модулями, закріпленими на задньому бампері. Двері відчинилися, і з кабіни вивалився Док Браун. Він виглядав виснаженим, волосся стирчало в різні боки, а його окуляри були тріснуті.

— Марті! — вигукнув Док, хапаючи його за плечі. — Ми зробили помилку! Ми думали, що виправили все, але 1985 рік... він не такий, яким мав би бути! Справа не в Гріффі, не в БІФФІ. Тканина часу розривається, Марті!

Марті відчув, як у нього підкошуються ноги. Він тільки-но почав звикати до спокійного життя. Але знаючи Дока, він розумів, що це спокійне життя було лише ілюзією. Він подивився на DeLorean, потім на Дока, і в його очах запалилася та сама рішучість, що й багато років тому.

Марті запитав, чи є у них хоча б якийсь план, окрім як просто втекти від наслідків. Док розгорнув перед ним схему, яка світилася блакитним світлом. Це не була просто карта часу — це була карта причинно-наслідкових зв’язків. Док пояснив, що координати часу зараз вкрай нестабільні і потребують негайного калібрування, а паливна суміш на межі критичного рівня, тому їм терміново потрібен плутоній. Марті зрозумів, що вони мають повернутися в точку, де все пішло не так — значно далі, ніж 1955 рік.

— Ми летимо в початок, — сказав Док. — Туди, де винахідник вперше замислився над тим, щоб підкорити час. Марті, тримайся міцніше. 

Поки вони готували машину, Марті замислився: чи варто їм взагалі втручатися? Але Док уже натиснув кнопку запалювання. Світ навколо почав розмиватися, і Марті зрозумів — дороги назад більше немає. Вони вже не просто подорожують часом, вони стають його частиною, самі того не усвідомлюючи. Попереду була темрява, що приховувала таємниці, здатні знищити саму реальність.                                                      Світ навколо DeLorean перетворився на шалений мікс кольорів та звуків, наче хтось перемкнув телевізор на максимальну гучність. Марті міцно стискав кермо, намагаючись не випасти з крісла, тоді як машина підстрибувала на кожній часовій вибоїні. Док, який у цей момент намагався залатати дірку в обшивці за допомогою жуйки та ізоляційної стрічки, викрикував координати, що звучали як рецепт космічного борщу.

— Тримай курс, Марті! Якщо ми промахнемося хоч на міліметр, то опинимося в часі, де динозаври вже винайшли мобільні телефони, а це загрожує катастрофічним роумінгом! — кричав він, ледь перекрикуючи гуркіт двигуна, що працював на останньому подиху.

Коли все заспокоїлося, DeLorean з глухим звуком гепнулась на щось, що підозріло нагадувало купу гною. Пилюка розсіялася, відкриваючи краєвид на дивний, примітивний ліс. Марті відстебнув ремінь і подивився на приладову панель, яка показувала дату у вигляді знаків питання.

— Ну що, Доку, — зітхнув Марті, витираючи чоло. — Де ми? В якому столітті? Чи, може, у якомусь дивному шоу, де нас знімає прихована камера?

Док вискочив з машини, нервово поправив розпатлане волосся і почав бігати навколо, вимірюючи радіаційний фон своїм приладом, який чомусь почав видавати звуки, схожі на класичну музику. — Це гірше, ніж я думав, Марті! Ми в часовій гілці, де прогрес пішов іншим шляхом. Схоже, тут навіть колесо винайшли лише минулого вівторка.

Марті помітив на землі дивний металевий фрагмент, що іскрився блакитним. Він обережно підняв його і тут же відсмикнув руку, бо предмет злегка "вдарив" його струмом, наче розсерджена кішка.

— Доку, поглянь, це схоже на частину конденсатора потоку, але виглядає так, ніби її зробив мій вчитель праці після відпустки, — зауважив Марті.

Старий вчений підбіг і почав роздивлятися знахідку через лупу. — Великий Скотте! Марті, це не проста залізяка. Це технологія вищого рівня, але зібрана "на колінці". Це означає, що тут хтось грався з часом раніше за нас, і судячи з того, як сильно фонить ця деталь, цей "хтось" був або генієм, або повним ідіотом, який не читав інструкцію до безпеки. Нам варто бути обережними: якщо ми натрапимо на власника цього "шедевра", я не впевнений, чи вистачить у нас нервів сміятися з його винаходів.

Марті вказав на дорогу, що вела до містечка вдалині. — Ну, в будь-якому випадку, Доку, нам доведеться йти туди. Сподіваюся, там хоча б можна знайти нормальну каву, бо цей часовий стрибок висмоктав з мене всю енергію, — пробурчав він, крокуючи вперед, тоді як Док все ще намагався вирівняти свій прилад, який тепер почав співати оперні арії.                                                     Те, що вони побачили, виявилося спотвореною копією Хілл-Веллі. На головній площі, де колись стояв старий добрий годинник, тепер височіла масивна, похмура вежа з купою дивних антен, що гули, як гігантський вулик з бджолами-мутантами. Люди навколо рухалися настільки синхронно, що здавалося, ніби вони всі одночасно вивчають один і той самий нудний підручник з етикету. Марті та Док причаїлися за кутом будівлі, спостерігаючи за цим парадом роботів-любителів.

— Марті, глянь на них! — прошепотів Док, несамовито тицяючи пальцем у свій прилад, який зараз видавав звуки, схожі на качине крякання. — Це результат використання «Технології Паралельного Впливу». Якщо коротко — вони перетворили людей на фонову заставку для комп’ютера! Якщо цей сигнал дотягнеться до нашого 1985-го, всі почнуть розмовляти мовою емодзі, а це вже кінець вільної волі!

Марті відчув, як у нього смикається око. — Доку, емодзі — це ще пів біди, але якщо вони змусять мою маму носити таку ж сіру форму, як у них, я не витримаю. Як нам зупинити це божевілля, не привертаючи уваги цієї армії зомбі в уніформі?