1. Аня

За вікном у автобусі швидко змінюються вулиці, дерева, світло ліхтарів. 

Все навколо рухається з величезною швидкістю.

Поруч спить мама.Під очима у неї червоні кола.Навіть увісні вона виглядає напруженою.

По моїй щоці починають текти сльози.Одна за одною,і я їх ніяк не можу зупинити.

Я чесно кажучи не сильно зраділа від тієї новини,що ми їдемо закордон.

Точніше зовсім не хотіла їхати з України.У мене тут друзі,школа,спогади і багато чого іншого.

Але у мене не було навіть права вибору.Тому заради блага мами,я все ж таки погодилась.

Я бачила,що вона не могла знаходитися там,де їй абсолютно усе нагадує про чоловіка.Про мого тата,який помер два тижні тому.

Це були найжахливіші дні,які тільки були у моєму житті.Перший тиждень я зовсім нічого не їла,схудла на 8 кілограмів.

Мені було погано,як морально так і фізично. Вночі я не могла заснути,мені снилися сни-жахіття.

А вдень мені потрібно було заспокоювати маму,задля того,щоб я ще і її не втратила.

Вона впала у тяжку депресію,але категорично відмовилася від лікування.

Вона цілими днями плакала,а потім зривалася на мене,як тільки я намагалася їй чимось допомогти.

Поїхати закордон,мамі і мені радили всі.Декілька днів тому їй подзвонила давня знайома і запропонувала пожити у неї.

Наскільки я зрозуміла,вони раніше навчалися у одному класі і досить добре спілкувалися.Мама вагалася,але все ж таки бабуся її вмовила.

Ми зібрали свої речі,купили білети на автобус і відправилися у дорогу.

Я знаю,що ця жінка,до якої ми їдемо, одразу після закінчення школи в Україні,поїхала закордон.

Там вона познайомилася з чоловіком,вони одружилися і у них через 2 роки з'явився син.(Сподіваюся ми з ним добре порозуміємося.)

Більше про цю жінку я нічого не знаю.